Методика виховної роботи у військових підрозділах - Методичка (Петренко В.М.)

4.6 характеристика взаємовідносин воїнів строкової служби

 

Командиру важливо знати зміст і якість колективних думок, що існують у підрозділі: з яких проблем позиції визначилися й зблизилися, якою мірою вони відповідають завданням підвищення боєздатності підрозділу й виховання воїнів, які думки перебувають у стадії формування, як іде сам процес консолідації поглядів і відносин, яку роль відіграють у цьому процесі окремі члени колективу.

Залежно від ступеня єдності й згоди в динаміці суспільної думки військового колективу розрізняють три його основні стадії: дифузійна, поляризована і єдина колективна думка. Дифузійна думка – це різнобій у поглядах й у думках. Воїни мають суперечливі точки зору і не погоджуються з основних позицій; деякі з них вагаються у визначенні своєї точки зору, не можуть об’єктивно оцінити думки товаришів й усвідомлено пристати до якоїсь позиції. Поляризована думка має місце, якщо провідні точки зору вже визначилися, внаслідок чого особовий склад розділився на дві-три групи, кожна з яких має свою позицію й відстоює її. Цей стан може мати негативний наслідок, конфлікт. Єдина колективна думка характеризується максимальною згодою й наявністю однієї, спільної, свідомо сповідуваної всіма позиції.

Процес формування колективної думки можна спостерігати в різних формах спілкування воїнів: у ході зборів, у товариській бесіді під час відпочинку, під час обговорення кінофільмів, книг, матеріалів преси. Беручи участь у цих формах спілкування, спостерігаючи за тим, як досягається згода позицій і поглядів з питань, що хвилюють особовий склад, як переборюються розбіжності, командири роблять висновки про істотні морально-психологічні особливості колективу.

Важливим завданням у вивченні колективу є оцінка його злагодженості, що залежить від прагнення й уміння воїнів погоджувати свої дії, підпорядковувати загальному плану, з’єднувати в єдиний процес виконання завдання, що постає перед підрозділом. Як відомо, на певному етапі бойової підготовки здійснюється практичне згладжування відділень, взводів, батареї й споріднених їм підрозділів. На цьому етапі воїни вчаться взаємодіяти, працювати в єдиному ритмі як учасники одного процесу. Вони засвоюють загальну структуру колективної діяльності, її мету й свою роль у її реалізації, вникають у завдання кожного зі своїх товаришів й особливо в стиль бойової роботи. Вони навчаються інформувати один одного, взаємно передбачати дії й здійснювати різні контакти, необхідні для злиття своїх дій, вчаться ділового взаєморозуміння.

Погодженість і гармонійність дій особового складу підрозділу забезпечуються, із психологічного боку, двома групами факторів:

а) колективною мотивацією;   

б) навичками й уміннями взаємодії.

Колективна мотивація – це прагнення воїнів до узгодження своїх дій, до взаємної підтримки й розвитку успіху, досягнутого товаришами. Це практичний прояв колективізму особистості. В основу колективної мотивації покладена ідейна, політико-моральна єдність воїнів. Прагнення воїнів діяти колективно, допомагати один одному є також результатом усвідомлення ними своєї взаємної залежності, необхідності підпорядкування своїх особистих успіхів успіху колективу. Великий вплив на колективну мотивацію чинять взаємини, що склалися в підрозділі, – дух дійсного товариства, відповідальності один за одного й за спільну справу або ж стан нездорового суперництва, прагнення до особистих показників і байдужість до результатів товариша.

Навички й уміння взаємодії й дружнього спілкування полягають у тому, щоб кожного моменту спільної роботи робити саме те, що випливає з логіки вирішення спільного завдання, причому робити це самостійно, на основі особистої оцінки складної обстановки, без вказівок і прохань. Специфіка цих навичок й умінь, їхня відмінність від навичок й умінь індивідуального застосування зброї полягають у тому, що тут потрібна насамперед орієнтація на дії своїх товаришів, розуміння напрямку розвитку ситуації спілкування, особливо того, чого очікують інші учасники спільної діяльності.

Основною складовою вміння воїна діяти в контакті з товаришами є: розуміння й прогнозування їхніх дій і намірів, швидке усвідомлення сутності спільно вирішуваного завдання, здатність висловлювати свої думки, пропозиції й вимоги з урахуванням індивідуальних особливостей членів колективу й прийнятих у ньому норм.

Таким чином, високі рівні єдності дій забезпечуються єдиним прагненням усіх до загального колективного успіху (колективістська мотивація), а також умінням кожного воїна діяти з урахуванням дій і потреб своїх товаришів. Навички й уміння взаємодії спираються, у свою чергу, на індивідуальну бойову майстерність кожного воїна, на бездоганне знання ним своїх обов’язків, зброї й бойової техніки й уміння застосовувати їх у бою.

Особлива ланка в психології військового колективу – міжособистісні стосунки. Вони є своєрідною мережою зв’язків, що поєднують воїнів почуттями поваги, товариськості, дружби, визнання авторитету й взаємною відповідальністю. Дослідження й повсякденна практика показують, що ефективність колективної діяльності багато в чому залежить від якості взаємин, від того, якою мірою вони відповідають вимогам військових статутів.

Міжособистісні стосунки формуються в результаті зародження у свідомості воїнів почуття довіри й симпатії до своїх товаришів по підрозділу. Вони створюються взаємними, переважно емоційними реакціями, що переходять у стійкі й міцні почуття товариства, взаємної прихильності й глибокої дружби. Основний психологічний компонент у структурі міжособистісних стосунків – це позиція воїна стосовно кожного зі своїх товаришів. Вона є комплексом почуттів й оцінки роздумів, які спричинені вчинками і якостями особистості іншої людини. Знайомлячись із товаришами по службі, оцінюючи їхні вчинки, знання й бойову майстерність, воїн переймається повагою до них, готовністю до спільних дій. Позиція має, отже, і певну діючу сторону – готовність, прагнення до відповідних дій стосовно своїх товаришів по службі. У разі, коли позиції людей характеризуються взаємністю, між ними утворюється міцний двосторонній соціально-психологічний зв’язок.

Мережа міжособистісних стосунків у розвиненому колективі поєднує всіх воїнів. Проте положення членів колективу в цій системі відносин неоднакове. Одні з них привертають до себе симпатії більшого числа товаришів, інших – меншого. Є воїни, слабко пов’язані з іншими товаришами, що перебувають ніби на периферії або навіть поза колективом. Це ті, які або не завоювали ще поваги своїх товаришів, або ж втратили її. Тимчасовий відрив від колективу може бути обумовлений конфліктом, сваркою, а також іншими причинами, які породжують передумови замкнутості тієї або іншої людини, її відхід від колективу. Положення воїна в мережі міжособистісних стосунків характеризується також певною мірою впливу, можливістю впливати на поводження своїх товаришів. Це положення особистості в колективі одержало назву авторитету.

Є випадки, коли міжособистісні стосунки складаються стихійно, без спрямованого впливу командира, офіцера-вихователя, під впливом морально незрілих людей і мікрогруп, внаслідок чого порушується взаємність у відносинах. Товариські відносини підмінюються спробами обмеження особистої гідності молодих воїнів. Гармонія взаємин замінюється прагненням до переваги, нав’язування своєї волі більш слабким, іншими порушеннями статутних норм. Звідси зрозуміло, що командир підрозділу повинен добре знати взаємини в колективі, положення кожного воїна в соціально-психологічній структурі підрозділу, ступінь відповідності відносин вимогам військових статутів і завданням підвищення бойової готовності.

Думка командира про колектив буде неповною, якщо не виявлені традиції підрозділу й соціально-психологічні явища, що примикають до них (колективні звички й військові ритуали). Як правило, вони характерні своєю стійкістю й відносною незалежністю від змін в особовому складі. Традиція – це духовна цінність, завоювання, що, будучи спочатку справою рук одного з його поколінь, стає потім обставиною, що впливає на діяльність і поводження наступних поколінь.

У джерела традиції нерідко лежить конкретна видатна подія в житті колективу – подвиг у бою, перемога в змаганні, спортивні досягнення. Досягнутий успіх стає предметом гордості особового складу й своєрідним еталоном для оцінки подальших вчинків. У свідомості колективу формуються суспільні вимоги й відповідні спонукання до дій, гідних даних прикладів. Так створюється наступність у розвитку колективу, накопичуються досвід і норми, що регулюють поводження воїнів. Традиції кожного військового колективу перебувають в органічному зв’язку і єдності з бойовими й трудовими традиціями Збройних Cил.

Традиційний характер здобувають систематично повторювані, і які стали завдяки цьому звичними, певні форми організації й види діяльності, побуту й відпочинку, організаційні й політико-виховні заходи. Утворюються колективні звички, що створюють чіткий діловий ритм у житті підрозділу, що вносять ясність і визначеність в обстановку.

Важлива структурна ланка психології колективу – його настрій. Колективним настроєм називають спільні переживання тих чи інших подій, фактів, а також  емоційний стан, що опанував на якийсь час усім колективом (або його частиною) і впливає на його життя й діяльність. Під час оцінки колективного настрою враховують будь-які форми емоційних реакцій, у тому числі й короткочасні. Сукупність цих реакцій, що належать до конкретних подій, дає можливість визначити емоційні позиції й краще зрозуміти загальний настрій.

Настрій колективу має дві основні форми: пасивну й активну. Пасивна форма – це стан, властивий емоційній сфері колективної психології. Тут на перший план виступають емоційні реакції, що не тягнуть за собою більш-менш значних дій.

Основу активної форми колективного настрою утворюють емоційні прагнення (мотиви) до конкретної дії. Із цієї причини тут більш доречно було б говорити про особливий стан мотиваційної сфери колективу, про перевагу й виразність емоційних мотивів відомої сили й спрямованості, готових у будь-який момент виявитися й проявитися в діях. Наступальний порив, почуття ненависті до противника, ентузіазм, що панує на навчальних заняттях, підйом, викликаний великою політичною подією, або ж, навпаки, занепад духу, панічний настрій – деякі приклади колективного настрою, що проявляється в активній формі.

Сам процес вивчення психології колективу будується на з’ясуванні характеру зв’язків між воїнами, оцінці їхньої духовної єдності, єдності в поглядах, їх вміння діяти узгоджено, як під час виконання навчальних і бойових завдань, так  і у побуті. Багато дає для розуміння колективної психології контроль за динамікою психічного стану колективу, оцінки настроїв, які, як правило, охоплюють всіх його членів.

Спостерігаючи за спілкуванням і спільною діяльністю особового складу в різних умовах й у складній обстановці, наприклад в умовах дефіциту часу, під час вирішення особливо відповідальних завдань й в обстановці відпочинку, можна помітити прояви почуттів, які воїни проявляють один до одного, оцінити міру взаєморозуміння, дух взаємодопомоги, міцність і гнучкість навичок взаємодії. Шляхом спостереження можна встановити також рівень авторитетності окремих воїнів, міцність їхніх зв’язків з товаришами. Практичну значущість як для організації служби, так і для виховання має виявлення осіб, положення яких залишається невизначеним. Положення таких військовослужбовців є важким і вимагає особливої турботи й уваги офіцера й усього колективу.

У ході роботи з особовим складом командири та офіцери-вихователі проявляють особливу увагу до ознак, які свідчать про можливі відхилення у взаєминах, про появу мікрогруп з негативною спрямованістю, про елементи нетовариського ставлення до молодих воїнів і про інші прояви негативної моралі.

Розглянуті соціально-психологічні явища не вичерпують психології військового колективу. Їх правомірно розглядати як її основні, базові елементи. Крім них, у житті колективу важливу роль відіграють і деякі інші явища: окремо взята колективна думка з одного короткочасного питання, що існує доти, поки дане питання не знайшло свого вирішення; окремі елементи колективної майстерності.