3.3 характер та стиль управлінської діяльності командира підрозділом

Військовий колектив (підрозділ, частина) – це складна система управління. Для успішного керування такою системою командир повинен мати відповідні риси характеру, які розподіляються на три групи:

ідейно-політичні;

професійно-організаторські;

морально-психологічні.

Розглянемо більш детально кожну із них.

До групи ідейно-політичних рис відносять:

політичну принциповість;

громадянську позицію;

органічний зв’язок з масами, використання їхнього досвіду та знань.

Професійно-організаторські риси містять у собі:

науковий підхід;

компетентність;

діловитість.

До групи морально – психологічних рис належать:

почуття відповідальності за доручену справу;

правдивість;

ретельність і самостійність;

рішучість;

твердість і гнучкість;

вимогливість і чуйність;

скромність і людяність.

Названі риси характеру командира повинні бути не-розривно поєднані між собою. Прокоментуємо деякі з них.

Політична принциповість і громадянська позиція ґрунтуються на професійному призначенні командира – захищати інтереси своєї Батьківщини і втілювати в життя рішення Кабінету Міністрів України.  Наявність цієї риси дозволить командиру  вести боротьбу з благодушністю, зазнайством, спрощенням у навчанні особового складу. Крім цього, політична принциповість і громадянська позиція передбачають єдність слів, думок та вчинків командира. Це визначається ставленням до справи, за яку він відповідає, честю та гідністю командира, вмінням не тільки працювати самому, а й запалювати до творчості та ініціативи своїх підлеглих.

Серед рис, що характеризують професійно-організаторську діяльність командира, необхідно виділити науковий підхід і діловитість.

Науковий підхід – це використання командиром останніх досягнень суспільних та військових наук, які допомагають йому об’єднувати своїх підлеглих навколо мети, залучати їх до виконання своїх обов’язків самостійно, творчо та ініціативно. Це можливо за умов:

по-перше, тільки за наявності глибоких теорети-чних знань командир може вірно оцінювати події та явища сьогодення, передбачити їх розвиток у майбутньому;

по-друге, постійно використовуючи досягнення суспільних та військових наук, командир зможе вплинути на своїх підлеглих, об’єднати їх навколо себе до творчої роботи;

по-третє, науковий підхід – це вміння побачити нове, з подальшим втіленням його в практику управління підрозділами.

У сучасних умовах у ході інтенсивного розвитку науки та техніки для командира дуже важливо вміти використовувати в процесі управління останні науково-технічні досягнення. На цей час існує безліч математичних способів моделювання різних ситуацій, які виникають під час управління підрозділами. Безумовно, використання таких способів вимагає втілення в управлінські процеси обчислювальної техніки. Тому для прийняття правильного рішення командир може і повинен уміти застосовувати обчислювальну техніку та інші засоби, які допоможуть прийняти науково обґрунтоване рішення.

Велике значення для ефективного управління підрозділами має діловитість командира. Діловитість передбачає ефективну організаторську діяльність щодо втілення в життя планів бойової підготовки та особистих рішень з управління повсякденною діяльністю підрозділу. Іншими словами, діловитість проявляється в умінні розпоряджатися військовослужбовцями та об’єднувати їх навколо себе; зосереджуватися на головному; підбирати і розставляти військовослужбовців відповідно до їхніх здібностей, а також здійснювати якісну перевірку виконаних підлеглими завдань. Тому командир повинен довіряти підлеглим, вилучати зі своєї практики дрібну опіку, звертаючи увагу на головне, яке без його втручання не вирішиться. Але й другорядні питання теж неможливо випускати з-під контролю. Інакше кажучи, необхідно тримати в полі зору як головне, так і його складові частини. Що ж стосується контролю підлеглих, то він потрібен і відстаючим, і вмілим військовослужбовцям. Контроль дозволяє створити умови ефективного виконання завдання, і, що важливо, він забезпечить всебічний розвиток кожного військовослужбовця. Діло-витість допомагає командиру оперативно і чітко управляти підрозділом та створювати правильні взаємовідносини між командиром та підлеглими, з одного боку, і між командирами різних рівнів управління – з іншого.

Таким чином, діловитість командира визначається відмінним знанням справи, баченням головного, а також чітким, дієвим контролем за виконанням отриманих завдань.

У тісному зв’язку з професійно-організаторською групою рис знаходяться морально-психологічні риси, такі як:

самостійність та ініціатива;

рішучість, наполегливість і твердість;

вимогливість і чуйність;

витримка і самовладання.

Самостійність командира проявляється у твор-чому підході до виконання наказів і завдань з опорою на власні досвід та сили. Саме ця риса дозволяє йому ефек-тивно, без зайвого контролю збоку виконувати отримані завдання. Командир, який є єдиноначальником, несе повну відповідальність за прийняті рішення. Саме для цього йому й потрібна така риса, як самостійність. Самостійність артилерійського командира навіть передбачається право-вими актами військового управління. Так, у Правилах стрільби і управління вогнем артилерії сказано, що під час виконання завдань за власною ініціативою командир дивізіону приймає рішення з усіх питань, а під час вико-нання вогневих завдань, поставлених старшим артилерій-ським або загальновійськовим командиром (начальником), – з питань, не зазначених у команді (розпорядженні) командира (начальника), що поставив вогневе завдання.

Самостійність зовсім не означає, що командир може нехтувати наказами вищого керівництва. Діючи не за шаблоном, спираючись на накази вищих начальників, командир підрозділу повинен приймати самостійно рішення, яке приведе до правильного і своєчасного виконання поставленого завдання. Самостійність завжди пов’язана з рішучістю, ризиком, хоробрістю.

Рішучість командира – це вміння швидко приймати науково обґрунтоване рішення та впевнено й оперативно втілювати його в життя.

Необхідно сказати, що рішучість та самостійність базуються на глибоких знаннях військової справи і є результатом швидкого мислення командира з опорою на практичний досвід. Звідси випливає, що самостійність, особливо молодого офіцера, пов’язана зі знаннями, які він отримав у стінах ВВНЗ. Тому слухачам як майбутнім офіцерам потрібно ще в стінах навчального закладу надбати добротні знання й уміння і, що дуже важливо, первинні навики в управлінні підрозділом.

В органічному зв’язку з рішучістю знаходиться вимогливість, яка є обов’язковою для кожного командира. Під вимогливістю розуміють дії командира щодо конкретного підлеглого з метою суворого виконання керівних документів, наказів, розпоряджень. Вимогливість повинна бути розумною, справедливою і стосуватися до усіх підлеглих однаково та поєднуватися з вимогливістю до себе. В поведінці командира неприпустимі високомірність, чванство, грубість, начальницькі прояви. Ввічливість, привітність і тактовність якнайкраще сприяють взаєморозумінню керівника та підлеглого.

На підвищення ефективності управління впливає така риса характеру, як уміння тримати дистанцію управління. Мова йде не про соціальну дистанцію між командиром і підлеглим. Мається на увазі поняття дистанції управління, що випливає зі специфіки діяльності командира. Командир одночасно виконує дві функції: з одного боку, він офіційний представник держави, який на-ділений правами та несе особисту відповідальність за свої дії, з іншого – він член колективу, тобто просто людина.

Перше передбачає наявність певної дистанції в системі офіційних стосунків, друге – її скорочення. Згідно з першою функцією вплив на підлеглих здійснюється силою адміністративної влади та авторитету посади. Згідно з другою – на головному місці авторитет особистості. Молоді офіцери дуже часто припускаються помилок з цього питання. Командир взводу зменшив дистанцію, і ось він вже став у відгуках підлеглих просто „гарним хлопцем”, а це не завжди бажано для офіцера. Пізніше він схаменеться, але повернутися до рівня офіційних стосунків не зможе. Таке часто відбувається не тому, що командиру не вистачає вольових якостей та принциповості, – в нього відсутнє почуття дистанції. Інший офіцер ніяк не може зійти з висоти своєї посади до рівня неофіційних відносин. Інколи це можна пояснити проявом таких негативних рис характеру, як зарозумілість, чванливість, зазнайство.

Усі вищезазначені риси командира впливають на формування його стилю роботи. Крім розглянутих рис характеру, на стиль роботи командира впливають також темперамент, який властивий певній особі, та ряд суб’єктивних станів у тому чи іншому випадку. Якщо командир дуже збуджений, він не спроможний чітко і послідовно міркувати, його аналіз недостатньо глибокий і не має логічного кінця. Навпаки, в апатичному стані, коли головним є процес гальмування думок, спостерігається недооцінка власних сил та можливостей, погано працює пам’ять, і все це негативно відбивається на прийнятті та доведенні рішення до підлеглих. Кожний офіцер повинен знати особливості свого темпераменту та постійно працювати над удосконаленням свого характеру. Робота над собою повинна активно впливати на формування стилю роботи. Прагнення ж удосконалити стиль роботи мусить стати головним правилом життя для кожного слухача як майбутнього офіцера. До головних шляхів удосконалення стилю роботи відносять:

систематичне підвищення загальновійськових та військово-спеціальних знань;

підвищення культурного рівня та ерудиції;

розширення знань військової педагогіки і психології;

постійний пошук напрямів позитивного використання рис характеру з користю для військової справи.