Методика виховної роботи у військових підрозділах - Методичка (Петренко В.М.)

2.2 воєнний аспект національної безпеки

 

Важливе місце в системі національної безпеки займає воєнна безпека, яка є однією з пріоритетних в діяльності інститутів влади.

Сама по собі воєнна безпека не є самодостатньою характеристикою і критерієм, який дозволяє дати однозначний висновок про рівень безпеки держави.

Мета воєнної безпеки – створення зовнішніх умов для функціонування і розвитку особистості та суспільства.

Воєнна безпека повинна розглядатися не як мета, а лише як засіб.

Воєнна безпека – це той аспект національної безпеки, який безпосередньо пов’язаний з використанням воєнної сили, засобів збройного насилля.

Специфіка воєнної безпеки в тім, що вона характеризує здатність держави і її Збройних Cил протидіяти або не допускати нанесення шкоди її національної безпеки засобами збройного насилля.

Воєнна безпека має дві сторони:

зовнішня – можливість і здатність нейтралізації воєнної сили, яка діє із-за кордону;

внутрішня – нейтралізація внутрішніх деструктивних проявів воєнної сили.

Воєнна безпека безпосередньо пов’язана зі станом воєнно-політичної обстановки на глобальному, регіональному і двосторонньому рівнях, а також з обороноздатністю держави.

Воєнно-політична обстановка – це стан міждержавних і воєнно-політичних відносин, який фіксується в певних просторово-часових рамках. Вона виступає тільки як один зріз системи міждержавних відносин, який формується і розвивається в тісній єдності з іншими: економічними, політичними, релігійними тощо. Не може бути ізольованої воєнно-політичної обстановки без її глибокого переплетення з іншими сферами міжнародних відносин.

Сутність воєнної небезпеки, полягає в наявності ймовірності воєнного конфлікту між державами, або  коаліціями держав, а також у можливих наслідках цього конфлікту, які виражаються в нанесенні суттєвої шкоди національним інтересам та національним цінностям сторін шляхом застосування воєнної сили. Воєнна небезпека виникає за умов, коли, по-перше, в міждержавних відносинах мають місце певні конфлікти та протиріччя (політичні, економічні, територіальні та ін.), по-друге,  наявні спроби вирішення цих протиріч за допомогою воєнної сили.

Таким чином, воєнна небезпека взагалі – це сукупність політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна призвести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого масштабу. Для конкретної держави воєнна небезпека полягає в потенційній можливості стати об’єктом воєнної агресії з боку іншої держави (коаліції держав), а також у наслідках цієї агресії.

Первинними ознаками і необхідними умовами наявності воєнної небезпеки для держави з боку потенційного воєнного агресора є:

наявність у агресивної сторони побічних (прихованих) інтересів, для здійснення яких може бути застосована воєнна сила;

склад та стан Збройних Cил, які забезпечують агресивній стороні можливість ведення наступальних бойових дій проти об’єкта агресії у відповідних умовах;

певна готовність воєнно-політичного керівництва агресивної сторони до застосування воєнної сили.

Воєнна небезпека – об’єктивне соціально-політичне явище – має відповідні характеристики, які знаходяться в залежності від стану та розвитку міждержавних відносин, воєнної могутності держав та інших складових воєнно-політичної обстановки. Це її напрям, характер і масштаб, які в сукупності визначають узагальнений показник – рівень воєнної небезпеки.

Напрями воєнної небезпеки мають два тлумачення:

воєнно-політичне;

воєнно-географічне.

Воєнно-політична спрямованість визначається тим, від якої держави (коаліції держав) виходить воєнна небезпека.

Воєнно-географічна спрямованість визначає: театр війни (воєнних дій), стратегічні й операційні напрями, ділянки територій та кордонів, районів міс­цевості, де передбачається розгортання бойових дій.

Оцінка напряму воєнної небезпеки дозволяє зробити обґрунтовані висновки стосовно заходів політичної протидії можливій воєнній агресії та інших шляхів вирішення протиріч, що виникли, невоєнними засобами; одночасно можуть бути зроблені й здійснені заходи щодо завчасного стратегічного планування оборони, зміни дислокації угруповань військ, оперативного обладнання території тощо, на випадок можливої воєнної агресії.

Характер воєнної небезпеки має кілька складових:

воєнно-політичну;

воєнно-стратегічну;

воєнно-технічну.

У воєнно-політичній сфері характер воєнної небезпеки визначається характером політичних цілей, яких може домагатися потенційний агресор; ступенем загострення протиріч, які агресивна сторона намагається (або має намір) вирішити шляхом застосування воєнної сили; нормами міжнародного права і міжнародними угодами, які порушуються агресивною стороною, а також  політичним механізмом, який вона намагається використати для виправдання своїх намірів перед світовим суспільством; можливим прямим або побічним втягненням у збройний конфлікт інших держав як з боку агресора, так і з боку об’єкта агресії.

Воєнно-стратегічна оцінка характеру воєнної небезпеки значною мірою спирається на висновки воєнно-політичної оцінки і передбачає визначення характеру воєнно-стратегічних цілей агресора; ступеня готовності Збройних Cил нападаючої сторони до розв’язання агресії; очікуваного кількісно-якісного співвідношення сил сторін та можливих термінів початку воєнних дій.

Воєнно-технічна сторона характеру воєнної небезпеки визначається, перш за все, очікуваними способами використання потенційним агресором Збройних Cил для розв’язання агресії в ході конфлікту, а також переважними видами зброї і способами її використання, можливими екологічними наслідками агресії.

Висновками з оцінки характеру воєнної небезпеки є важливими підставами для прогнозування її масштабу та наслідків, а також для визначення змісту і термінів проведення комплексу політичних, економічних, воєнних та інших заходів щодо запобігання відсічі можливої воєнної агресії.

Масштаб воєнної небезпеки визначається:

у воєнно-політичному аспекті – масштабом воєнно-політичних цілей, які може переслідувати потенційний агресор, його можливостями щодо втягнення в конфлікт на своїй стороні інших держав;

у воєнно-стратегічному аспекті – масштабом воєнно-стратегічних цілей агресора, складом та бойовими можливостями угруповань його військ, передбачуваним ступенем участі в конфлікті Збройних Cил третіх держав:

у воєнно-технічному аспекті – можливістю використання потенційним агресором засобів масового ураження, іншими руйнівними та дестабілізуючими наслідками воєнного конфлікту, перш за все в економічній, демографічній та екологічній сферах.

Оцінка рівня воєнної небезпеки базується на висновках з оцінки її напряму, характеру і масштабу. Тому рівень воєнної небезпеки с важливою інтегральною характеристикою, враховуючи яку, керівництво і все суспільство держави – об’єкта потенційної агресії – визначають характер, обсяг і терміни необхідних заходів щодо зменшення воєнної небезпеки.

Для надання оцінці воєнної небезпеки системності необхідна класифікація її характеристик. Напрям воєнної небезпеки може визначатися як не захищений (де не створені необхідні політичні і воєнні умови для воєнно-політичної стабільності і захисту національних інтересів держави), слабо захищений (де такі умови є, але недостатні) і захищений (де забезпечено високий рівень воєнно-політичної стабільності або є необхідні умови для рішучого відбиття можливої воєнної агресії).

Тому характер воєнної небезпеки може мати визначення:

відсутність вираженої воєнної небезпеки;

потенційної воєнної небезпеки;

реальної воєнної небезпеки;

воєнної загрози;

безпосередньої воєнної загрози.

Розглянемо ці поняття.

Відсутність вираженої воєнної небезпеки є наслідком гармонійних і безконфліктних міждержавних відносин. В цих умовах питання оборони держави, в тому числі воєнного будівництва, вирішуються з урахуванням так званого евентуального воєнного противника, якого наділяють узагальненими рисами і властивостями, виходячи з оцінки воєнно-політичної обстановки, досягнутого у світі (регіоні) рівня та перспектив розвитку засобів і способів збройної боротьби.

Потенційна воєнна небезпека пов’язана з наявністю в міждержавних відносинах конфліктногенних протиріч та можливістю застосування для їх вирішення воєнної сили. Визначальною ознакою потенційної воєнної небезпеки є відсутність чіткої оформленості конфліктної ситуації на державному рівні. З нею пов’язане поняття потенційного воєнного противника.

Реальна воєнна небезпека наступає в результаті визначення конфліктної ситуації на державному рівні й прояву агресивною стороною твердих намірів досягти її вирішення на свою користь. Необхідною ознакою є наявність у агресивної сторони Збройних Cил, які здатні досягти хоча б тимчасового успіху у разі розв’язання бойових дій. В умовах реальної воєнної небезпеки виникає поняття ймовірного противника для держави – об’єкта можливої воєнної агресії

Воєнна загроза є якісно новим станом воєнної небезпеки, який настає внаслідок вирішення тих чи інших питань на її користь і погроз використання воєнної сили у разі невиконання своїх вимог. Якщо ці вимоги є неприйнятними для держави – об’єкта можливої агресії, а її пропозиції щодо вирішення конфліктної ситуації мирним шляхом не приймаються агресивною стороною, тоді виникає поняття конкретного воєнного противника. Воєнна загроза, як правило, супроводжується прихованими або відкритими приготуваннями до воєнної агресії.

Безпосередня воєнна загроза є результатом загострення характеру воєнної небезпеки від воєнної загрози в напрямку висунення об’єкту агресії ультимативних вимог агресивною стороною і фактичного завершення з її боку приготувань до початку воєнних дій. В умовах безпосередньої воєнної загрози зберігається поняття конкретного воєнного противника.

З розв’язанням бойових дій стан безпосередньої загрози змінюється на стан війни (воєнного конфлікту).

Перехід від одного ступеня воєнної небезпеки до другого, а також до стану війни (воєнного конфлікту) може відбуватися і без послідовного прохо­дження усіх фаз, особливо якщо агресор спробує досягти своєї мети шляхом раптового збройного нападу.

Масштаб воєнної небезпеки може визначатися як:

локальний;

регіональний;

загальнонаціональний.

Локальний – коли домагання агресивної сторони не поширюється на скільки-небудь значну частину національного надбання держави, а відбиття можливої воєнної агресії не вимагає створення і використання великих угруповань Збройних Cил.

Регіональний – коли агресія має виражений масштабний характер і поширюється на значну частину території держави, а для її відбиття необхідно великомасштабне використання Збройних Cил.

Загальнонаціональний – коли агресивна сторона переслідує великі політичні й воєнні цілі, а для відбиття нападу може бути потрібне повномасштабне використання Збройних Cил держави.

На основі встановлених напрямів характеру і масштабу воєнної небезпеки її рівень може бути визначений як низький, підвищений, критичний.

 Також поряд з якісною оцінкою рівня воєнної небезпеки передбачається і його кількісна оцінка, що суттєво підвищує обґрунтованість та інформативність висновків.

Підсумовуючи, необхідно підкреслити, що визначення характеристик воєнної небезпеки передбачає аналіз воєнно-політичної обстановки на кожному з можливих напрямків воєнної небезпеки. Основою такого аналізу є оцінка загального стану міждержавних відносин у воєнно-політичній сфері.

З вищесказаного закономірно випливає висновок, що сама по собі воєнна небезпека достатньою мірою характеризує воєнну безпеку. Цей парадоксальний, на перший погляд, висновок може бути, проте, достатньо твердо доведений.

Відомо, що воєнної безпеки досягають двома основними шляхами:

а)         невоєнним;

б)         воєнним.

У центрі наших міркувань є потенційна воєнна агресія як деяка подія, що може відбутися або не відбутися залежно від зацікавленості в ній держави – потенційного агресора та від ефективності системи забезпечення воєнної безпеки держави – потенційного об’єкта агресії. Якщо воєнна агресія все ж таки розпочалася, то можливість забезпечення воєнної безпеки, проте, ще зберігається в разі успішного відбиття нападу. Подія, яка міститься у такому відбитті, може, залежно від рівня агресії, носити локальний, регіональний або загальнонаціональний масштаб.

Ототожнюючи воєнну небезпеку з потенційною воєнною агресією, а воєнну безпеку з успішним захистом національних інтересів та збереженням національних цінностей, можна побудувати відповідні схеми випадкових подій, які пов’язані з реалізацією воєнної небезпеки та із забезпеченням воєнної безпеки. Головними є такі пари протилежних подій:

відвертання воєнної агресії та її розв’язання;

політичне врегулювання конфлікту та силове стримування агресії;

відбиття та невідбиття агресії.

Аналіз взаємозв’язку цих подій із застосуванням теорії імовірностей дозволив зробити вищенаведені висновки.

Виходячи із прийнятого кількісного показника воєнної безпеки, а також із взаємозалежності воєнної небезпеки і воєнної безпеки для держави, має бути прийнята ймовірність заподіяння суттєвих втрат національним інтересам та національним цінностям країни внаслідок воєнної агресії ззовні.

Говорячи про потенційні загрози національній безпеці держави, логічно розглянути основні напрями державної політики з їх попередження або усунення. Одне з важливих місць у цій діяльності займає попередження загроз у воєнній сфері.

Розглянемо цю діяльність на прикладі нашої держави. Закон України № 964-ІV від 19 червня 2003 року „Про основи національної безпеки України” визначає основні напрями державної політики з питань національної безпеки.

З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути: зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу та обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

 

Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

зовнішньополітична сфера:

сфера державної безпеки;

внутрішньополітична сфера;

економічна сфера;

науково-технічна сфера;

екологічна сфера;

соціальна та гуманітарна сфера;

інформаційна сфера.