Перькова о.о., аспірант

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Розвиток системи житлово-комунального господарства як елементу соціальної інфраструктури

Одним з найважливіших складових елементів економічної інфраструктури від рівня розвитку якого залежить ефективність функціонування та взаємодії її окремих елементів є соціальна інфраструктура. Вперше поняття соціальної інфраструктури було запропоновано в роботах англійського урбаніста Е.Ховарда, який є засновником теорії міста-саду, та Т.Гарньє, який запропонував проект індустріального міста, що складається зі спеціалізованих функціональних зон розділених зеленими поясами.

Питаннями розвитку соціальної інфраструктури міста займалися такі зарубіжні вчені як М.Вебер, Е.Дюркгейм, Г.Зиммель та інші. В своїх працях вони розглядали проблеми фізичного та морального здоров’я населення. Так М.Вебер у своїй праці «Зростання міст в ХІХ столітті» [1] розглядав питання високої смертності, незадовільного санітарного становища житла та вулиць, убогості, злочинності та ін. Ідеї Г.Зиммеля представлені в його книзі «Великі міста та духовне життя» [2], де він навів факти, які свідчать про те, що розвиток міст супроводжується послабленням первісних контактів, які замінюються формально-ролевими відносинами, що, в свою чергу, сприяло появі масових явищ в соціальній патології. Серед вітчизняних економістів вперше інфраструктура була розглянута у роботах Л.І.Абалкіна, О.Є.Пробста, С.О.Хейнмана як комплекс таких проблем, що стосуються умов, які забезпечують розвиток матеріального виробництва.

Узагальнюючі характерні риси та особливості соціальної інфраструктури, можна встановити, що дана економічна категорія характеризує зв’язки матеріально-речового середовища з соціальним суб’єктом, та визначити її як сукупність підприємств специфічних галузей економіки та різних форм власності, об’єднаних функцією надання послуг населенню з метою забезпечення людських потреб, що мають важливе значення для підтримки відтворення і розвитку людських ресурсів.

Особливою рисою соціальної інфраструктури є територіальна локалізація споживання послуг, тому її можна представити як в лінійному, так і в крапковому вигляді, що передбачає виділення в її межах окремих підприємств та організацій. Для визначення ролі підприємств системи житлово-комунального господарства в межах соціальної інфраструктури бажано представити її як «крапкову» систему. Це дозволить одночасно розглядати соціальну інфраструктуру за рівнями соціальної організації суспільства та виділяти в її межах окремі об’єкти системи підприємств житлово-комунального господарства.

Сфера ЖКГ є однією з найстабільніших галузей економіки, оскільки послуги, що надаються населенню, завжди затребувані. Зараз все гостріше виявляється необхідність діяльності приватного підприємництва в системі житлово-комунального господарства України.

Житлово-комунальне господарство традиційно розглядається як єдина галузь, в межах якої можна виділити дві самостійні підгалузі, що мають свої економічні і технічні особливості: житлове господарство і комунальне господарство. Комунальні послуги через виробничі особливості відносяться до сфери локальних природних монополій, на відміну від послуг житлового господарства, які за своєю природою мають конкурентний характер.

Зараз в Україні відбувається процес реформування всієї сфери ЖКГ. Напрямки державної політики щодо цього питання визначаються трьома законами Україні: «Про природні монополії», «Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та «Про загальнодержавну програму реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки».

Проаналізувавши досвід управління підприємствами системи житлово-комунального господарства зарубіжних країн можна відмітити, що як у сфері управління, так і у сфері підряду на обслуговування там широко задіяний приватний бізнес. При чому якщо у сфері управління це в основному компанії середнього розміру, то у сфері підряду це в основному малі підприємства.

Сьогодні специфічні особливості структури бізнесу у сфері комунального господарства у вітчизняній економіці залишають небагато можливостей для малого бізнесу, оскільки крім великого об'єму інвестицій для вступу до даної галузі нерідко потрібна налагоджена взаємодія з владою. В той же час, сфера житлового господарства є достатньо привабливою для приватного підприємництва і не вимагає великого запасу капітальних засобів на початковому етапі функціонування підприємства в галузі.

Таким чином, можна зробити висновок що функціонування приватного підприємництва в рамках системи підприємств житлово-комунального господарства має позитивний ефект як для споживачів послуг даних підприємств, так і для розвитку галузі в цілому, що підтверджується і досвідом функціонування даної сфери діяльності за кордоном, і історичним досвідом вітчизняної економіки. При цьому, затребуваність послуг споживачами є головним стимулом для залучення приватного підприємництва в сферу житлового господарства.

Література

Вебер А. Рост городов в 19-м столетии.- СПб., 1903, гл. 7;

Зиммель Г. Большие города и духовная жизнь.- В кн.: Большие города, их общественное, политическое и экономическое значение.-СПб., 1905, с. 118-119.

Park R. Human communities.The city and human ecology, Gltncoe, 1952, p. 14

Економічна енциклопедія у 3-х томах «А-К», том 1-й - с. 512

УДК 330.34