8.5. екологічна експертиза

Особлива увага повинна приділятися дослідженню таких властивостей пластмас, як безпека і нешкідливість.

Як уже йшлося вище, нешкідливість — це здатність товару забезпечувати захист людини і навколишнього середовища від шкідливого і небезпечного впливу під час його виробництва, зберігання та споживання.

Безпека пластичних мас зумовлена переважно їх вогнестійкістю. У зв'язку з цим пластмаси поділяють на вогнестійкі (не займаються — фенопласти, фторопласти, амінопласти), важкозаймисті (горять тільки в полум'ї, потім затухають — вініпласти, полікарбопласти) і легкозаймисті (стиропласти, акрилопласти, а найлегше займається целулоїд).

Небезпека пластмас полягає не стільки в можливості горіння, скільки в утворенні киплячих розплавів смол, рясного їдкого диму із сильнотоксичними речовинами.

Для зниження горючості у пластмаси вводять негорючі наповнювачі — асбест, скловолокно, склотканину, тальк, каолін, а також антипірени – добавки із вмістом фосфору, азоту, бору.

Нешкідливість пластмас враховують при визначенні потенційної небезпеки для здоров'я людини і шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Чисті полімери, як правило, не є небезпечними. Доказом тому є виготовлення з них кришталиків очей, штучних нирок, стравоходів, лінз для коректування зору, шовного матеріалу під час проведення хірургічних операцій тощо.

Шкідливий вплив справляють залишкові мономери, стабілізатори, металовмісні каталізатори, продукти термічної та окисної деструкції. У результаті наукових досліджень доведено, що фенол, формальдегід впливають на печінку, негативно діють на генетичний апарат людини, викликають алергічний дерматит.

Деякі види поліамідів, амінопластів не рекомендують для контакту з харчовими продуктами, полівінілхлоридні плівки заборонені для виготовлення упаковки і зберігання харчових продуктів, полістирол заборонений для виготовлення споживчої тари для спиртовмісних напоїв.

Фенопласти заборонені у виробництві побутового посуду; зняті з виробництва побутового посуду і амінопласти.

Нешкідливість пластмас, їх допустимість для виробництва виробів різного функціонального призначення встановлюють органи Державного санітарного нагляду.

Обов'язкові хімічні дослідження лабораторії Державного санітарного нагляду проводять за наступними напрямами:

дослідження (ідентифікація) виду пластмаси;

дослідження вигляду і концентрації речовин, що мігрують у контактне середовище;

дослідження і встановлення ступеня токсичного, алергічного, мутагенного та інших шкідливих впливів пластмас на організм людини;

визначення характеру впливу пластмаси на біологічну і харчову цінність продуктів.

Постановою Кабінету Міністрів України №554 від 25 червня 1995 р. було затверджено список видів діяльності та об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку. У цьому списку виробництво пластмас, їх переробка у вироби різного функціонального призначення стоять на першому місці.

Наявність в Україні розвиненої промисловості, надвисока її концентрація, колосальні промислові комплекси, розвинена система транспортних комунікацій у тому числі нафто-, газо-, аміакопроводів, велика кількість енергетичних комплексів, використання у виробництвах потенційно небезпечних речовин збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, що несуть загрозу природному навколишньому середовищу і людині.

В Україні функціонує понад дві тисячі хімічно небезпечних виробництв, де зберігається або використовується 300 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин. За останні чотири роки в Україні відбувся 51 викид сильнодіючих отруйних речовин.

У результаті безгосподарського ставлення до землекористування в Україні підтоплено 900 тис. гектарів земельного фонду, що складає 15\% території України. Підтоплення таких значних територій призводить до забруднення вод, підвищення вологості, погіршення санітарного стану навколишніх районів, зниження врожайності угідь, виникнення зсувів, обвалів землі тощо.

Виникнення подібних ситуацій пояснюється цілим рядом чинників. До них відносять:

збільшення техногенного навантаження на навколишнє середовище;

високу урбанізацію територій;

нераціональне розміщення об'єктів господарської діяльності;

низьку достовірність прогнозування природних явищ.

В умовах колосального техногенного навантаження на території, несприятливого впливу умов переходу України до ринкової економіки, світової економічної кризи, основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій навколишнього середовища техногенного характеру в Україні є:

незадовільний стан і порушення вимог технологій виробництва (особливо це стосується приватних підприємницьких структур);

низький рівень культури виробництва;

ігнорування екологічних чинників, вимог стандартів;

низький рівень застосування ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій;

низький рівень екологічного навчання і підготовки фахівців;

зростаючий дефіцит кваліфікованих кадрів;

відсутність незалежної екологічної експертизи.

Виконуючи програму діяльності Кабінету Міністрів України, Міністерство надзвичайних ситуацій і ядерної безпеки завершило перший етап паспортизації потенційно небезпечних для навколишнього середовища об'єктів і територій України. У результаті 7451 об'єкт України є потенційно екологічно небезпечним і вимагає постійного моніторингу.

Метою державної політики у справі охорони навколишнього середовища має стати забезпечення гарантованого рівня безпеки особи, суспільства і навколишнього середовища в межах показників прийнятного ризику, нормативи яких встановлені для відповідного періоду розвитку країни з урахуванням світового досвіду.

Усі ці питання неможливо вирішити без створення правового захисту і екологічного законодавства України.

За роки становлення незалежності суверенної України було значно вдосконалено систему екологічного законодавства, яка включає основні блоки законодавчого регулювання: конституційне регулювання екологічних правовідносин; еколого-правове регулювання, що базується на нормах закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. — своєрідної екологічної конституції; регулювання економічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства; міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій на рівні ООН та Європейського Союзу, інших дво- і багатосторонніх міжнародних угод України.

На основі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» розроблено й прийнято Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Кодекс України про надра, Закон України «Про охорону атмосферного повітря».

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

пріоритетність вимог екологічної безпеки;

обов'язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природоохоронних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та інших видів діяльності;

гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

попереджувальний характер заходів щодо охорони навколишнього середовища;

обов'язковість екологічної експертизи.

Закон України «Про екологічну експертизу» діє з 16 березня 1995 р., а 7 червня 1995 р. наказом №55 Міністерством екологічної безпеки затверджено Інструкцію про проведення державної екологічної експертизи.

Стаття 4 вказаного Закону так визначає мету екологічної експертизи: це запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, на здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Стаття 5 Закону визначає основні завдання екологічної експертизи. Ними є: визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої або здійснюваної діяльності; організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства; оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достовірності засобів для охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей; оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів; підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Стаття 6 Закону встановлює основні принципи екологічної експертизи. До таких віднесено:

гарантування безпечного для життя і здоров'я людей навколишнього природного середовища;

збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів з урахуванням громадської думки;

наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої або здійснюваної діяльності;

державне регулювання;

законність.

Стаття 7 визначає об'єкти екологічної експертизи. Це: проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів; проектні матеріали; документація щодо впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може спричинити порушення екологічних нормативів, мати наслідком негативний вплив на стан навколишнього середовища і здоров'я людей.

Стаття 9 встановлює суб'єктів екологічної експертизи. Такими суб'єктами є:

Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України — його органи на місцях, створені спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи й комісії;

органи і установи Міністерства охорони здоров'я України;

місцеві ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства;

окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами;

громадські організації, установи і організації, у тому числі іноземні юридичні й фізичні особи, які притягуються до проведення екологічної експертизи.

Екологічна експертиза проводиться у формі державної, громадської та інших видів експертиз.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання.

Висновки громадської та інших видів екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у випадках ухвалення рішень щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи.

Об'єктами державної екологічної експертизи є:

державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

проекти генеральних планів населених пунктів, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем впорядкування промислового будівництва;

інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво нових і розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств;

документація з питань перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

документація з питань впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що купуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу і здоров'ю людей.

Найбільш частими порушеннями законодавства про екологічну експертизу виступають:

порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи (ст. 236 КК України);

дача завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єктів екологічної експертизи (ст. 238 КК України);

видача дозволів на спеціальне природокористування; фінансування і реалізація проектів і програм або діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей за відсутності позитивних висновків екологічної експертизи (ст. 239—244 КК України);

здійснення екологічної експертизи невповноваженими підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями;

недотримання під час реалізації об'єктів екологічної експертизи вимог до охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновків державної екологічної експертизи;

незаконне втручання кого б то не було у проведення екологічної експертизи (відповідно до Закону України «Про судову експертизу»);

ухилення від дачі (видачі) на законні вимоги державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей і матеріалів;

підготовка завідомо неправильних висновків державної екологічної експертизи (ст.ст 238, 384, 385 КК України).

Граничні терміни проведення державної екологічної експертизи об'єктів встановлені:

а) групами фахівців еколого-експертних підрозділів, установ або органами Міністерства екології і природних ресурсів України — до 54 календарних днів із збільшенням термінів проведення у разі необхідності до 60 днів; у виняткових випадках – до 120 днів;

б) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експерт­ними комісіями або спеціалізованими організаціями — до 90 календарних днів.

Екологічна експертиза проводиться послідовно за такими етапами:

1. Через засоби масової інформації озвучується заява замовника про екологічні наслідки діяльності.

2. Замовник подає еколого-експертним органам комплект документів з обґрунтуванням ступеня впливу на навколишнє природне середовище в такому складі:

паспорт робочого проекту;

загальна позитивна записка;

генеральний план;

будівельні рішення;

будівельна документація.

Проектно-кошторисна документація обов'язково повинна бути узгоджена з органами державного нагляду.

3. Після цього еколого-експертна комісія здійснює аналітичну обробку матеріалів.

У разі потреби проводять натурні обстеження. Особи, винні в порушенні законодавства у сфері екологічної експертизи, притягуються до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності.

На початку третього тисячоліття екологічну і радіаційну ситуацію в Україні можна розглядати як критичну. Для її вирішення будуть потрібні значні фінансові, технічні, наукові ресурси і значний відрізок часу.

У здійсненні такого надзвичайно важливого для держави завдання велике значення мають професійні й моральні якості співробітників у першу чергу екологічної міліції, а також усіх інших правоохоронних органів.

Відповідно до екологічного законодавства, органи внутрішніх справ покликані забезпечувати взаємодію з територіальними органами Мінприроди, Мінохоронздоров'я України та іншими відомствами. У сфері охорони навколишнього середовища правоохоронні органи в обсязі встановленої компетенції:

здійснюють попередження і припинення екологічних злочинів, спільно з Міністерством охорони здоров'я стежать за дотриманням санітарних правил утримання ринків, ветнагляд за якістю продукції тваринного походження;

здійснюють контроль за санітарним станом закріплених міських ділянок, населених пунктів, заміських місць відпочинку; сприяють у здійсненні заходів по охороні і захисту від забруднення природних багатств, боротьбі з браконьєрством і порушеннями правил полювання, рибальства і лісокористування;

контролюють і спрямовують роботу пожежних підрозділів;

проводять реєстрацію, облік і нагляд за станом автомототранспортних засобів;

здійснюють охорону об'єктів природи і природних комплексів;

забезпечують проведення заходів щодо раціонального використання природних ресурсів — земель, лісів, вод та інших об'єктів природи.

Наприклад, підрозділи Департаменту громадської безпеки МВС України тісно взаємодіють із підрозділами ДДАІ, ДДСБЕЗ, Головного слідчого управління МВС України та інших служб як органів внутрішніх справ, так і інших відомств, у першу чергу підрозділами Головного управління пожежної охорони (ГУПО) МНС України, Прикордонних військ, органів митної служби, податкових органів тощо.

Головними напрямами в цій роботі є спільна розробка комплексних планів і участь у затриманні правопорушників, встановлення їх особи, перевірка знарядь і засобів вчинення злочинів проти довкілля; організація і проведення патрулювань, рейдів і засідок; профілактика екологічних правопорушень.

Таким чином, органи внутрішніх справ належать до спеціальних галузевих державних органів, які вирішують, відповідно до наданої компетенції, завдання у сфері охорони природи, реалізація яких направлена на зміцнення екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки на території України.

Тому, якщо ми дійсно хочемо мати здорове навколишнє середовище не тільки для сучасних, але й майбутніх поколінь, необхідно в системі вищої освіти і, перш за все, в системі МВС почати підготовку фахівців з екологічної безпеки. Тільки висококваліфіковані фахівці при обов'язковому сприянні державних структур здатні вирішити дуже складне і відповідальне завдання відновлення і збереження природної рівноваги, підтримуючи безпеку навколишнього природного середовища і здоров'я людей.