Експертиза ювелірних виробів - Посібник (Пономаренко Г.О.)

6.1.5. дослідження чдекоративної обробки ювелірних виробів

Дослідження декоративної обробки ювелірного виробу передбачає аналіз інформації про розташування, індивідуальні розміри, характеристики елементів художньої обробки, типові з яких описані нижче.

Матування — це обробка виробів, що відрізняються матовою, гладкою або офактуреною поверхнею, що несе декоративне навантаження. Фактура поверхні може бути дрібнозернистою або дрібноштриховою. Найчастіше сполучать поліровану поверхню з матовою гладкою або матовою офактуреною, що здійснюється шляхом попередньої піскоструминної обробки поверхні штампа, механічним матуванням (пемзою, штихелем), хімічним матуванням.

Гравірування — це один із видів найдавнішої художньої обробки металу, його сутність полягає у нанесенні лінійного малюнка або рельєфу на метал за допомогою різця. Розрізняють площинне гравірування, або гравірування під глянець (нанесення чітко прорізаного блискучого візерунка), і обронне гравірування, при якому створюється рельєф опуклий (коли він вище тла) або заглиблений (коли рельєф вирізають усередину).

У ювелірній справі поширений такий різновид площинного гравірування, як гравірування під чорніння — це нанесення чітко прорізаного візерунка, призначеного для заливання черню.

Чернь — легкоплавкий сплав, що складається з міді, свинцю, сірки, срібла. Чернь накладають на заглиблення, утворені шляхом гравірування, або на навколишнє тло біля опуклого рельєфу, щоб додатково відтінити його за контрастом. Цей процес називають чорнінням. Глибина гравірованого малюнка пересічно становить 0,2—0,3 мм, але вона залежить від розмірів виробу. Вільна від черні частина поверхні виробу повинна бути добре відполірованою, не мати якихось сторонніх рисок, подряпин та інших дефектів.

Оксидування. Вироби зі срібла і зі срібним покриттям оксидують хімічним і електрохімічним методами. Обидва методи можуть бути використані для безбарвного і кольорового оксидування. Процеси безбарвного оксидування здійснюються в розчинах і електролітах, основним компонентом складу яких є двохромовокислий калій. У процесі кольорового оксидування виробам надається найрізноманітніше відтінкове забарвлення (синє, чорне, темно-коричневе тощо). З метою надання оксидованому покриттю срібних виробів красивого блиску, поверхню крацюють м'якими латунними щітками. Оксидована поверхня повинна бути рівномірно матовою, без відмінностей у кольорових відтінках.

Гальванічні покриття. У ювелірному виробництві як гальванічні покриття використовують золото, срібло, родій, що відрізняються один від одного кольором і блиском. На таких виробах можуть мати місце малопомітні сліди зон контактів зі струмопровідними пристроями, але вони не повинні погіршувати зовнішнього вигляду виробу або порушувати цілісність покриття.

Емалювання — нанесення склоподібної застиглої емалі на металеву основу. Такий спосіб декоративної обробки був відомий ще в ХV ст. до н.е. (Греція).

Розрізняють наступні види робіт з емаллю:

– виїмчасті емалі —  називаються так тому, що спочатку на металі робляться фігурні поглиблення-виїмки, що заливаються емаллю. Причому, чим глибшою є виїмка, тим яскравіше виглядатиме емаль;

– перегородчаста емаль — спочатку на виріб напаюють візерунок із дротяних перегородок, у проміжки між якими заливається емаль;

– «віконна» емаль — являє собою свого роду мініатюрний кольоровий вітраж, що працює на просвіт, оскільки наноситься не на тверду поверхню, а в ажурні проміжки між металевими частинами, заповнюючи собою повітряний простір між ними;

– суцільні емалі — навпаки, повністю покривають металеву поверхню виробів. По золоту і сріблу використовують тільки прозорі суцільні емалі;

– розписні мальовничі емалі — по шару емалі іншими емалевими фарбами наноситься найтонший мініатюрний живопис чи орнамент.

Скань (філігрань). Термін «філігрань» походить від двох латинських слів: «філюм» — нитка і «гранум» — зерно. Термін «скань» має давньоруське походження, (від дієслова «ськати», що означає — звивати, скручувати). Сканий візерунок виконують шляхом скручування тонкого дроту у шнури, які часто додатково оздоблюють дрібними порожніми кульками — зерню.

І в наш час специфікою техніки філіграні залишається її індивідуальний, ручний характер, тому що автоматизувати цей спосіб ювелірного виробництва вкрай важко.

У сучасних виробах застосовують напайну та ажурну філігрань.

Різновиди напайної філіграні:

– фонова або глуха — найпростіший візерунок зі звитого дроту, який напаюють на поверхню металу;

– просічна або випилювальна — після пайки візерунка тло видаляють випилюванням;

– рельєфна по карбуванню — сканий візерунок напаюють на карбований рельєф;

– філігрань з емаллю — після напаювання сканого візерунка між виниклими у такий спосіб перегородками заливається емаль (перегородчаста).

Що ж стосується ажурної філіграні, то це спосіб, при якому деталі візерунка зі звитого дротика спаюються між собою зовсім без тла, утворюючи мереживо з металу, яке можна розглядати з усіх боків.

Різновиди ажурної філіграні:

– плоска ажурна — виріб являє собою плоске мереживо, утворене дротяними елементами, спаяними між собою в одній площині;

Подпись: Рис. 17. Ажурна 
філігрань
– ажурна філігрань з емаллю — вільний простір між сканими елементами заповнюється напівпрозорою «віконною» емаллю;

– скульптурно-рельєфна ажурна філігрань — це скульптурний рельєф, утворений з ажурної філіграні;

– складна філігрань — це сканий візерунок, що складається з двох або багатьох планів, напаяних один на іншій у різних площинах.

Дослідження видів сплавів, їх проб, видів ювелірних вставок, способів огранювання, форм і способів закріплення було викладено у попередніх розділах цього посібника.