3.5.4. бурштин (янтар)

Перші згадки про бурштин дійшли до нас із до X ст. до н. е. У Британському музеї зберігається обеліск із клинописними записами про цей, можливо, перший із письмово засвідчених дорогоцінних каменів.

Бурштин утворився зі смоли давніх хвойних порід дерев. Назва «бурштин» походить від нім. «berstein» ("горючий камінь") — бурштин справді горить, виділяючи смолисто-хвойний, на загал, приємний запах. До України ця назва прийшла за посередництвом польської мови. Інша західноєвропейська назва — ambre (смола) — була у вжитку за часів пізнього Середньовіччя й Відродження. Давні греки називали цей камінь електроном (як і світлий золото-срібний ювелірний сплав), а давні римляни — сукцинум (від «succus» — «сік», звідси і наукова назва бурштину — сукциніт). Російська назва «янтарь» походить від литовського «гінтарас» (пор. також латис. «дзінтарс»).

Про бурштин згадує вже "Одісея" Гомера (VIII ст. до н.е.) в описі оздоблення кімнат царя Менелая, поряд із золотом, сріблом, слоновою кісткою. Цей камінь оспівували в усі часи найкращі поети і письменники.

Головний промисловий тип родовищ бурштину — морські та узбережно-морські розсипи. Найстародавніший спосіб видобутку бурштину дуже простий — збирання викинутих морем уламків. Завдяки низькій щільності (1,05—1,09 г/см3) бурштин можна знаходити безпосередньо у морській воді, де він плаває у зваженому стані. За орієнтовними підрахунками, хвилі Балтійського моря кожного року вимивають з дна і викидають на берег 36—38 т бурштину, не враховуючи дрібних уламків, що не підлягають сортуванню. За три тисячоліття на березі Балтійського моря було зібрано близько 125 тис. т самоцвіту.

Особливо багато каменю море викидало під час так званих бурштинових бур. Відомо, що восени 1862 р. на березі після нічної бурі було зібрано близько 2 т бурштину. З 22 на 23 грудня 1878 р. в районі нинішнього селища Янтарного хвилі винесли на берег таку величезну кількість бурштину, що мешканці збирали його протягом декількох років.

Найбільше родовище бурштину на Балтиці — в Калінінградській області. Воно не має собі рівних не тільки за обстеженими покладами, а й за концентрацією самоцвіту, яка в середньому становить 2 кг/м3. Калі­нінградське родовище і працюючий на його основі бурштиновий комбінат дає близько 90\% світового видобутку цього каменю (до 1914 р. з 600 т світового видобутку бурштину це родовище давало 500 т). У музеї бурштину (м. Калінінград, Росія) зберігається колекція необробленого бурштину, яка нараховує 13 кольорових відтінків.

У Польщі видобуток бурштину становить близько 4 т на рік.

Історія використання бурштину на українських землях також має тривалу історію, сягаючи принаймні часів Київської Русі. По берегах річок археологами виявлені майстерні, які спеціалізувалися на обробці бурштину (у Києві, на Житомирщині). Причому йшлося не тільки про привізний бурштин з Балтики, а й використання місцевих, поліських бурштинів.

Поліський бурштин відрізняється значно ширшою кольоровою гамою, що пов’язано із впливом ґрунту на закам’янілі рештки смоли. Перші детальні наукові дослідження покладів бурштину в Україні проводилися у 1894—1910 рр. академіком Р. А. Гутковсь­ким. Він дає опис первинних і вторинних покладів бурштину в Житомирській області (Бараші, Гулянка), в Рівненській області (Кльосів, Березино, Дубровиця), у Волинській області (Кудри, Ведмеже, Журавичі).

У 1977 р. на півночі Україні почалися геологічні роботи в пошуках бурштину. Близько 100 кар'єрів бурштину дали геологам можливість виділити в Балтійсько-Дніпровському регіоні бурштиновий басейн Прип'яті та в ньому бурштинову зону Кльосова. Басейн охоплює території північної частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей України. Сьогодні бурштинове родовище Кльосова розглядається як краще родовище України, воно обстежене і на ньому з травня 1993 р. державним підприємством "Укрбурштин" ведеться видобуток цього каменю.

Бурштин родовищ України — різновид сукциніту, який хімічно мало чим відрізняється від бурштину Прибалтики та Польщі. Однак український бурштин характеризується більшою різноманітністю розмірів, забарвлення та форм. Розміри окремих екземплярів сягають 150 мм і більше, переважна кількість зразків бурштину має розмір 10—100 мм, який відносять до ювелірного. Колір українського бурштину на поверхні свіжого зламу змінюється в широкому діапазоні — від білого фарфороподібного через відтінки жовтого, оранжевого, зеленого до майже чорного. Зустрічається бурштин жовто-зеленого забарвлення. Кольорова гама бурштину з Прип'ятського басейну дуже різноманітна: від прозорого і білого з різними жовтуватими відтінками до медово-жовтого; надзвичайно рідко зустрічаються шматочки блакитного кольору.

За висновком Польської академії наук, такий бурштин є унікальним і характерний тільки для Кльосівського родовища України.

Перші пошукові та пошуково-оціночні роботи на території Кльосівської бурштиноносної зони були проведені протягом 1979—1985 рр. За часів існування СРСР Кльосівське родовище було оцінене як малоперспективне.

Першими звернули увагу на український бурштин тіньові комерційні структури. У Сарнівському, Дубровицькому районах з'явилися перекупники з Литви, Польщі, які, скуповуючи бурштин за безцінь у населення, з 1988 р. вивозили його у значних кількостях. Через перекупників український бурштин потрапив до Європи. Майстри-ювеліри з Європи одразу відзначили ряд важливих суттєвих позитивних властивостей бурштину України: вищу щільність, однорідність і головне — значно ширшу від прибалтійського гаму кольорів. Кожного року на Кльосівському родовищі видобувається понад 100 кг бурштину, з якого 95\% відноситься до категорії ювелірно-виробного. Сортують бурштин у Володимирі-Волинському (Житомирська обл.).

Властивості бурштину. Прозорість — властивість бурштину, обумовлена його здатністю пропускати світлові промені. Зараз виділяють п'ять різновидів бурштину за прозорістю:

1. Прозорий — безбарвний з легким відтінком жовтого кольору.

Димчастий — ледь замутнений, місцями прозорий.

Бастард — середньої прозорості, жовтого кольору з темним відтінком.

Кістяний — непрозорий, кольору слонової кістки.

Пінистий — непрозорий, пористий, схожий на застиглу піну.

Іноді в одному уламку сполучаються усі ці різновиди з багатьма перехідними формами. Наприклад, прозорий бурштин часто буває не безбарвним, а солом'яно-жовтим з густотою забарвлення аж до медового відтінку, і лише зрідка він цілком безбарвний, чистий, як кришталь, у ньому частіше зустрічаються включення рослин і тварин (на рис. 9 зображено уламок із комахою).

Напівпрозорі бурштини (димчасті й бастард) мають значну кількість повітряних бульбашок і в поєднанні з неправильною формою сприяють своєрідному внутрішньому відбиттю та заломленню світла — створенню вигадливих димчастих візерунків, що здавна вражають уяву людини. Якщо в прозорому бурштині спостерігаються хмаристі помутніння — це хмаристий бастард.

Непрозорі бурштини мають білуватий колір, подекуди вони містять дуже багато повітряних бульбашок (до 50\% об'єму каменя). Велика кількість щільно розташованих бульбашок надає каменю пемзоподібного вигляду — це пінистий бурштин. Непрозорі бурштини, як правило, білі, молочно-білі, до фарфороподібних, іноді жовтуваті, нагадують віск, такі бурштини використовуються для створення скульптурної мініатюри.

Для покращення властивостей бурштину здавна застосовували різні методи облагороджування.

1. Просвітлювання. Непрозорий бурштин просвітлюють кип'ятінням у льняній або суріпковій оліях.

Під час кип'ятіння бульбашки повітря заповнюються олійним жиром і починають пропускати світло. Необхідно, щоб нагрівання і охолодження масла з бурштином відбувалися повільно — тільки так можна отримати чистий скляно-прозорий камінь, придатний для виготовлення збільшувальних стекол, окулярів, призм, запалювальних дзеркал. Між іншим, запалювальне дзеркало з просвітленого бурштину викликає спалах пороху швидше, ніж дзеркало зі скла.

2.         Фарбування. Ще у другій половині XVIII ст. бурштин не тільки просвітлювали, але й фарбували у червоний, синій, фіолетовий, пурпурний, зелений колір. У Стародавньому Римі пофарбований у червоний колір бурштин цінували на вагу золота.

3.         Прожарювання. Для просвітлювання бурштину прожарюванням його шматочки кладуть у пісок і прогрівають там тривалий час при t° вище 100оС. У результаті нагрівання камінь розм'якшується, бульбашки повітря, що замутнюють його, зливаються. Відбуваються локальні мікровибухи порожнин, що сприяє утворенню віялоподібних райдужних блискіток. Такий бурштин майстри називають бурштином із золотими променями, він вважається найдорожчим, вироби з такого бурштину оздоблюються тільки золотом.

Як уже вказувалося, природа щедро наділила бурштин усіма барвами та їх відтінками: безбарвний як гірський кришталь, білий як кістка, сірий, жовтий, зеленуватий, блакитний, рожевий, червоний, коричневий і навіть чорний. Нерідко в одному шматку можна зустріти відтінки всіх кольорів веселки, інколи різко розмежовані, інколи такі, що плавно переходять один в інший.

Найпоширенішим і таким, що має переваги перед усіма бурштинами завдяки природному забарвленню, як вважали ще у XVIII ст., є жовтий або золотавий бурштин.

Давно відомі зелені та блакитні бурштині. На них звертали увагу ще більше двох сотень років тому. Але цілком зелених бурштинів практично не зустрічається, мова може йти тільки про зеленуваті. Серед кльосівських українських бурштинів зустрічаються ясно-зелені і темно-зелені смужки в жовтих бурштинах.

Ще рідше трапляються блакитні самоцвіти. Красиві блакитні прожилки містить бірманський "бурштин" золотистого кольору, він чистіший і твердіший від балтійського.

Досить рідкісними є рожеві та червоні бурштини. В Україні досить довго шляхом прожарювання під тиском з бурштинового порошку отримували штучно вироби яскравого вишневого кольору. Наприкінці XIX ст. неподалік від Львова були знайдені рубіново-червоні, вишневі та багряні бурштини, які нагадують полум'яніючий захід сонця. Коли дивишся на них, виникає образ полум'я на вугіллі. Подібні бурштини знаходять і на Сицилії, в Австралії, Угорщині, Японії, на північному березі Африки.

Винятково рідкісним є чорний бурштин.

Виблиск у полірованих бурштинів скляний, але теплий; у необроблених — восковий, матовий, жирний виблиск. Ціни на бурштин мають постійну тенденцію до зростання.

Твердість бурштину за шкалою Мооса дорівнює 2,2. Однак помічено, що при поступовому збільшенні навантаження твердість бурштину зростає, це залежить від складу бурштину, кількості елементів-домішок.

Показник заломлення бурштину непостійний. У звичайного бурштину — 1,535—1,557, у вивітреного — 1,542—1,561. Найбільш високий показник заломлення у бурштинів Львівського та Київського родовищ. Іноді в бурштині спостерігається подвійне променезаломлення.

В'язкість балтійського бурштину становить 5×108 Па при t° 200°С, що відповідає полімерам із сітчастою структурою молекули. Бурштин добре розпилюється, обточується, свердлиться, обробляється терпугом, чудово шліфується і полірується (на верстатах за допомогою повстяних кругів та спеціальної полірувальної пасти).

При t° близько 100°С бурштин можна згинати. Бурштин також здатний розколюватись при ударі уздовж площинних шарів на окремі уламки.

Щільність бурштину коливається від 1,0 до 1,22 г/см3 і приблизно дорівнює щільності морської води. У прісній воді самоцвіт тоне, у солоній плаває у зваженому стані або й спливає на поверхню. Тому він і викидається так легко з дна моря на берег.

З невисокою щільністю бурштину пов'язана одна з його цікавих властивостей — нестираність. Адже оскільки у морській воді у зваженому стані самоцвіт не торкається дна і внаслідок цього уникає контактів з іншими тілами, це й має наслідком дуже незначне стирання. Ось чому за довгі роки перебування бурштину у водному середовищі він не перетворився на порошок.

Постійної точки плавлення у бурштину немає, що пов'язано з несталістю його складу. Прикраси з прибалтійського та українського бурштину м’якшають при t° в діапазоні 125—178°С, при подальшому ж нагріванні камінь плавиться, виділяючи пари з ароматичним хвойним запахом, що чимось нагадує запах ладану. Горіння бурштину супроводжується видозміною запаху в бік приємного гвоздичного. Після нагрівання до 140—150°С без доступу повітря камінь стає пластичним. З цією властивістю пов'язаний один зі способів обробки бурштину — пресування.

Бурштин електризується від тертя.

Прозорі бурштини в ультрафіолетових променях мають блакитне світіння різної інтенсивності. Зі зменшенням прозорості воно слабшає. Димчасті бурштини люмінесціюють блідо-блакитним кольором, у ньому добре видно струменистість та помутніння. Бастард світиться матово-білим кольором з помітним жовтуватим відтінком. Кістяні бурштині (кольору слонової кістки) люмінесціюють білим, матово-білим з м'яким блакитним чи блакитно-білим відтінком. Кістяні ледь жовтуваті й пінисті бурштини світяться матовим жовтувато-білим кольором.

Імітації бурштину. Однією з близьких імітацій природного бурштину є пресований бурштин — амброїд, вперше отриманий у 1881 р. двома австрійськими фірмами.

Амброїд можна ідентифікувати за кількома ознаками:

у поляризованому світлі при обертанні він не змінює характер освітленості, тоді як у природному бурштині помітні ділянки загасання;

в амброїді спостерігаються подовженої форми газові включення, звилини, згустки барвника;

в ультрафіолетових променях у амброїда спостерігається яскраво-біла люмінесценція;

під дією ефіру поверхня амброїда розм'якшується, стає липкою, тоді як поверхня природного бурштину мутнішає.

Другою найпоширенішою імітацією є копал (недозріла викопна смола, яка не містить бурштинової кислоти).

Колір копалу здебільшого світло-, медово-, винно-жовтий з близькими відтінками. Щільність, твердість, показник заломлення наближені до природного янтарю.

Однак і копал можна ідентифікувати за такими ознаками:

- розм'якшується під дією нагрітої голки (на відміну від природного бурштину);

- під час тертя не електризується;

- копал, покладений на тліюче вугілля, виділяє схожі на лікарські неприємні випари;

- люмінесціює білим кольором;

- на поверхні має численні тріщинки;

- крапля ефіру на поверхні копалу після випаровування залишає плями.