Експертиза ювелірних виробів - Посібник (Пономаренко Г.О.)

3.1. класифікації ювелірного каміння

З найдавніших часів камінь привертав увагу людини. Від самого початку свого розвитку первісна людина серед оточуючої її природи у важкій боротьбі за існування використовувала такі властивості каменів, як твердість, міцність, забарвлення, блиск. У більш пізні часи люди оцінили довговічність і рідкісність деяких каменів. У результаті були виділені три основних положення, що дозволяють відносити деякі природні камені-мінерали до дорогоцінних, — краса, довговічність і рідкісність.

З розвитком гірничодобувної промисловості кількість видів каменів, що добуваються, різко зросла, зараз можна назвати понад 200 їх видів і різновидів. Одні з них нараховують тисячолітню історію — алмаз, бірюза, янтар, сапфір, смарагд, рубін, інші з'явилися порівняно недавно (танзаніт, чароїт, амазоніт і т.д.).

За сучасних умов люди навчилися моделювати багато природних каменів. Протягом останніх десятиліть штучно вирощені синтетичні аналоги природних каменів, створені цілком нові різновиди каменів, які ніколи не зустрічалися в природі — фіаніт, ітрій-алюмінієвий гранат (ІАГ) та ін. На межі ХІХ—ХХ ст. зародилася наука гемологія, що вивчає фізичні властивості, методи діагностики, сертифікацію каменів, відмінності природних каменів від синтетичних.

Ювелірні камені, так само як і дорогоцінні метали, являють собою величезні матеріальні цінності, багато з них складають основу державних валютних фондів. Усі вони є об'єктом внутрішньодержавної та міжнародної торгівлі, а тим самим — і об'єктом пильної уваги органів внутрішніх, справ, митниці, податкової інспекції.

Ювелірні камені застосовують і в галузях промисловості, які своїм поступом зумовлюють подальший розвиток науково-технічного прогресу. Так, 30\% загального обсягу буріння свердловин виконують за допомогою алмазних коронок, що дає величезний економічний ефект (терміни буріння і загальні матеріальні витрати знижуються більш як утричі), циркони використовують у ядерних реакторах, авіаційній техніці, металургії; корунди застосовують в оптичних квантових генераторах, датчиках електрон­них приладів, хімічній, абразивній промисловості, турмаліни — в оптиці, радіоелектроніці; берили — для створення особливо міцних металів тощо.

Збільшення кількості видів ювелірних каменів викликало необхідність їх систематизації. Існує кілька систем класифікації ювелірних каменів за різними ознаками. Основні з них такі:

- мінералогічна (усі камені класифікують за походженням);

- кристалохімічна (камені класифікують за типами хімічних сполук і кристалографічними ознаками).

У 1860 р. німецький вчений К. Клюге запропонував першу науково обґрунтовану класифікацію дорогоцінних і близьких до них каменів, які він розділив на дві групи: істинно дорогоцінні і стандартні дорогоцінні мінерали. До першої групи входили камені I, II і III класів, до другої групи — IV і V класів:

I          клас — алмаз, корунд, хризоберил, шпінель;

II         клас — циркон, берил, топаз, гранат, турмалін, благородний опал;

III       клас — кордієрит, хризоліт, андалузит, бірюза та подібні камені;

IV       клас — аметист, гірський кришталь, халцедон, бурштин та ін.;

V         клас — жадеїт, нефрит, мармур, малахіт та ін.

Дуже близька до класифікації К. Клюге пізніша класифікація дорогоцінних каменів німецького професора мінералогії Г. Гюріха (1902 р.). Усі прозорі мінерали з високим світлозаломленням, придатні для виготовлення ювелірних прикрас, він об'єднав у дорогоцінні камені I роду; окремо були виділені напівдорогоцінні камені; мінерали аморфні або дрібнокристалічної структури він відніс до групи каменів II роду (кольорові камені). За цінністю Г. Гюріх розподілив камені на п’ять класів:

I          клас — алмаз, корунд, хризоберил, шпінель;

II         клас — циркон, берил, топаз, турмалін, гранат, благородний опал;

III       клас — кордієрит, хризоліт і т.д., а також із групи кольорових — бірюза;

IV       клас — напівдорогоцінні камені: кварц, польовий шпат, авантюрин, котяче око, опал, лазурит та ін.;

V         клас — кольорові камені: гематит, нефелін, нефрит, гагат та ін.

Наприкінці XIX ст. (1896 р.) німецьким мінералогом М. Бауером була запропонована ще одна класифікація каменів, яка протягом тривалого часу користувалася популярністю в мінералогів і ювелірів.

Пізніше класифікація М. Бауера була доповнена і розширена російським академіком-мінералогом О. Є. Ферсманом. У ній камені розподілено на три основні групи:

I          — дорогоцінні камені (самоцвіти);

II         — виробні камені (кольорові);

III       — дорогоцінні камені органогенного утворення (органогенні).

Усередині групи камені розподілено на порядки. Більш деталізовано класифікація Бауера — Ферсмана має такий вигляд:

I група — дорогоцінні камені (самоцвіти):

1-й порядок: алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит, благородна шпінель, евклаз;

2-й порядок: топаз, аквамарин, берил, турмалін, аметист, циркон, благородний опал;

3-й порядок:

1) гранат, кордієрит, бірюза, зелений турмалін та ін;

2) гірський кришталь, димчастий кварц, світлий аметист, халцедон, агат, сердолік та ін.;

3) сонячний камінь, місячний камінь, лабрадор, нефелін та ін.;

4) гематит, пірит, кварц.

II група — виробні (кольорові) камені:

1-й порядок: нефрит, лазурит, амазоніт, родоніт, малахіт, аван­тюрин, гірський кришталь, димчастий кварц, агат, яшма та ін.;

2-й порядок: серпентин, селеніт, обсидіан, мармуровий онікс та ін.;

3-й порядок: гіпс, порфір та ін.

III група — дорогоцінні камені органогенні: перли, корал, бурштин, гагат.

Наведеною класифікацією тривалий час користувалися в Україні й за кордоном. Однак вона не позбавлена ряду недоліків, тому що цінність багатьох мінералів від часу її укладання істотно змінилася.

У 1973 р. Є. Я. Києвленко запропонував модернізовану класифікацію кольорових каменів, а в 1983 р. цю класифікацію було ним же уточнено.

Класифікація Є. Я. Києвленко:

I група — ювелірні (дорогоцінні) камені:

1-й порядок: алмаз, рубін, смарагд, синій сапфір;

2-й порядок: олександрит, помаранчевий, фіолетовий і зелений сапфіри, благородний чорний опал, благородний жадеїт;

3-й порядок: демантоїд, шпінель, благородний білий і вогнен­ний опал, аквамарин, топаз, родоніт, турмалін;

4-й порядок: хризоліт, циркон, берили, бірюза, аметист, піроп, альмандин, сонячний і місячний камені, хризопраз, цитрин.

II група — ювелірно-виробні камені:

1-й порядок: лазурит, нефрит, жадеїт, малахіт, чароїт, бурштин, гірський кришталь;

2-й порядок: гематит-кривавик, родоніт, іризуючі польові шпати.

III група — виробні камені: яшма, мармуровий онікс, обсидіан, гагат, скам'яніле дерево, селеніт, кольоровий мармур та ін.

Відомі також закордонні класифікації дорогоцінного каміння Дж. Синканкаса (1955 р.), Я. Вебстера (1962 р.), Судзукі та інших вчених.

Кожна з них має свої особливості й відмінності. Крім основних принципів, покладених в основу класифікації, існує низка інших факторів — мода на камінь, насиченість ринку каменів, відкриття нових родовищ, що впливають на місце розташування окремих каменів у різних класифікаціях. Однак загальна основа і підходи до класифікації зберігаються.

Розвиток ювелірної та каменерізної промисловості протягом останніх десятиліть вимагав створення промислової класифікації ювелірних і виробних каменів. За цією класифікацією всі камені поділяють на три типи — ювелірні, ювелірно-виробні та виробні. Усередині типів камені поділяють на підтипи за прозорістю, забарвленням, малюнком.

Підтипи поділяють на групи за твердістю. Нижче наведено промислову класифікацію I типу ювелірних каменів.

Тип І. Ювелірні камені.

Підтип 1-1. Прозорі камені.

Група 1-1-1. Твердість 10 — алмаз.

Група 1-1-2. Твердість 7—9 — корунд, берил, турмалін, гранат, хризоберил, шпінель, монокристали кварцу, топаз, евклаз, фенакіт, циркон, кордієрит, андалузит, ставроліт.

Група 1-1-3. Твердість 5—7 — сподумен, хризоліт, кіаніт, діоптаз, бразиліаніт, танзаніт, апатит, бентоніт, аксинит, зелений обсидіан та ін.

Група 1-1-4. Твердість менше 5 — флюорит, брусит, цинкіт, шеєліт.

Підтип 1-2. Непрозорі блискучі камені.

Група 1-2-1. Однорідні: гематит-кривавик, пірит, кобальтин.

Група 1-2-2. Рисунчасті: гематит-гетитова скляна голова, кріптомелан-голандитова скляна голова.

Підтип 1-3. Напівпрозорі камені.

Група 1-3-1. Яскраво забарвлені: сердолік, хризопраз, рожевий кварц, кольорові напівопали, жадеїт та ін.

Група 1-3-2. Камені з малюнком або красивими включеннями: агат, волосатик, моховик, онікс.

Група 1-3-3. Камені без малюнка і кольорового забарвлення: халцедон, напівопал, кахолонг.

Група 1-3-4. Псевдохроичные камені: шляхетний опал, місячний камінь, іризуючий обсидіан.

Підтип 1-4. Непрозорі матові камені з красивим забарвленням і щільною фактурою поверхні.

Група 1-4-1. Камені, використовувані у виробах з наступною обробкою: бірюза, варисцит, корал.

Група 1-4-2. Камінь, використовуваний у природному вигляді: перли.

Існують також промислово-генетичні, технологічні, торговельні та інші класифікації. Вибір тієї чи іншої класифікації зумовлений задачами гемолога.

У даному посібнику опис ювелірних каменів відповідає класифікації ювелірних каменів на три групи:

I          — ювелірні камені неорганічного утворення (мінерали й меншою мірою гірські породи — алмаз, корунд, шпінель, опал, олександрит, смарагд, малахіт, бірюза);

II         — ювелірні камені органогенні (перли, бурштин, гагат);

III       — синтетичні ювелірні камені. Останні створені генієм людини, її бажанням осягнути і повторити процеси природи. У багатьох випадках людьми створено повні аналоги природних каменів і нові унікальні ювелірні камені, які не зустрічаються в природі (фіаніт, оксид ітрію, ітрій-алюмінієвий гранат (ІАГ), гадоліній-галієвий гранат (ГГГ), титанат стронцію (фабуліт), ніобат барію і натрію). Група синтетичних ювелірних каменів згодом буде розширюватися у зв'язку з інтенсивним розвитком синтезу усе більшого числа мінералів.

Найбільш коштовними дорогоцінними каменями традиційно були алмаз, смарагд, рубін, сапфір. Вони складають основу державних валютних фондів, їх використовують як інвестиції, на ціну цих каменів не впливають штучно вирощені синтетичні аналоги. Вартість інших каменів може помітно коливатися залежно від обставин.

На території України також існують родовища як дорогоцінного, так і виробного каміння. Так, у Волинській області виявлені унікальні жили з темними, майже чорними димчастими кварцами і блакитними, золотавими і безбарвними топазами, у Рівненській області видобувають блакитні, зеленуваті ювелірні бурштини. Крим багатий мармурами, яшмами та іншим виробним камінням.