Цивільне право України - Навчальний посібник (Панченко М..І.)

Що таке цивільно-правовий договір? який його зміст?

Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань закон називає договір. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх). Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.

У сучасних умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин.

Визначальним моментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Свобода договору передбачає вільний вибір контрагента. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Цивільним кодексом України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір.

У сторін є можливість виявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікувати договори можна за тими ж критеріями, що й правочини (односторонні, двосторонні і багатосторонні, консенсуальні й реальні, сплатні й безплатні, абстрактні й казуальні тощо).

Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад: 1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, позичка тощо); 3) договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконання аудиторських робіт тощо); 4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо); 5) договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки); 7) договори зі страхування (майнове та особисте страхування); 8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо); 9) договори про сумісну діяльність, комерційна концесія.

Договір - - це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, становить зміст договору.

Традиційно в цивільному праві розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо тоді, коли йдеться про встановлення самого факту укладення договору.

Істотними умовами договору є умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами є предмет, ціна, кількість, якість. Для договору майнового найму крім предмета і ціни істотною умовою є також строк договору.

Звичайні умови — це умови, які традиційно, за звичаєм, включають до договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наймодавець чи наймач — буде проводити поточний ремонт зданого в найм майна, то діятиме диспозитивне правило, зазначене чинним законодавством, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається на наймача.

Випадковими умовами прийнято вважати умови договору, погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточний ремонт сторонами було покладено на наймодавця, то ця умова для цього конкретного договору і буде вважатися випадковою.

Всі умови — істотні, звичайні, випадкові — після укладення договору стають однаково обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватися.

У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, або взірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.

Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Підприємець не повинен віддавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів або послуг не допускається.

Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору. При цьому вважається, що сторона, яка приєдналась, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов, якби в неї була можливість брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або приєднання, розірвання договору пред'явлені стороною, що приєдналась до договору у зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір.

Попереднім договором є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому в попередньому договорі, коли такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — письмово. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договір на користь третьої особи є договором, в якому боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не передбачено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої сторони, коли інше не передбачено договором. У разі відмови третьої сторони від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

При укладенні договорів, а найчастіше при їх виконанні та вирішенні спорів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань, виникає потреба у з'ясуванні змісту договору в цілому або окремих його умов, тобто в тлумаченні договору.

При тлумаченні договору суд або третейський суд бере до уваги буквальне визначення виразів, що в ньому містяться. Якщо буквальне значення якоїсь умови договору незрозуміле, його встановлюють шляхом порівняння цієї умови з іншими умовами і розумінням договору в цілому. Коли в такий спосіб тлумачення не вдається встановити зміст договору, то з'ясовують дійсну спільну волю сторін з урахуванням мети договору. При цьому враховують усі обставини, які передували укладенню договору, переговори і листування, практику, що склалась у взаємних сторін, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку учасників.

Тлумачення умов договору здійснюють за тими самими правилами, що й тлумачення правочинів, але при цьому можуть враховуватись також взірцеві умови (взірцеві договори), якщо навіть у конкретному договорі й немає посилання на ці умови.

 

Зразок попереднього договору між юридичними особами

 

ПОПЕРЕДНІЙ ДОГОВІР

 

м. Дніпропетровськ

10 березня 2004 р.

Сторона-1 ЗАТ "БББ", в особі директора Філімонова В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

і Сторона-2 ТОВ "ААА", в особі директора Сидоренка П.П., що діє на підставі Статуту товариства, надалі — Сторони, з додержанням вимог ст. 365 Цивільного кодексу України та на підставі двосторонніх переговорів, проведених у м. Дніпропетровську 9 березня 2004 р., підписали цей договір про таке:

1. Сторони визнають, що їх науково-виробничий і фінансовий потенціал дає їм підстави встановити довгострокове та взаємовигідне співробітництво в галузі розробки і втілення різних комерційних, науково-виробничих і комерційних проектів.

2. Сторони планують здійснити на першому етапі співробітництва сумісну науково-виробничу діяльність з розробки промислової холодильної установки.

3. Для прийняття остаточного рішення щодо реалізації зазначеної програми уповноважені представники Сторін проводять спільні консультації і зустрічаються не пізніше 10 травня 2004 р.

4. Сторони зобов'язуються до 1 вересня 2004 р. укласти договір про сумісну діяльність.

Договір, який Сторони мають укласти, повинен включати такі умови:

а) Сторона-1 зобов'язується здійснити закупівлю та постачання технологічного устаткування цеху з виробництва промислової холодильної установки;

б) Сторона-2 зобов'язується передати для будівництва цеху будівельний майданчик на відведеній їй земельній ділянці по вул. Болгарській, 1 у місті Дніпропетровську.

5. Проект договору доручається скласти Стороні-2. Проект договору Сторона-2 зобов'язана надати на розгляд Стороні-1 не пізніше 1 серпня 2004 р.

6. У разі безпідставної відмови однієї зі Сторін від укладення договору за п. 4 цього договору чи здійснення дій, у результаті яких укладення вищезазначеного договору стане неможливим, винна Сторона несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним Цивільним кодексом України.

 

Цей попередній договір підписали:

Від Сторони-1 Від Сторони-2

(Філімонов В.В.) (Сидоренко П.П.)