Цивільне право України - Навчальний посібник (Панченко М..І.)

Що означає право власності на землю?

У ст. 14 Конституції України зазначено: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується фізичними та юридичними особами, державою та територіальними громадами відповідно до закону.

Земля як об'єкт права власності — це площа землі, а включає ґрунт, замкнені водойми, багаторічні насадження, що знаходяться на ній. Розмір і територіальні межі ділянки, що перебуває у власності відповідної фізичної чи юридичної особи, а також порядок її надання встановлюються Земельним кодексом України. Право власності на землю підлягає державній реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації.

Право мати землю у власності належить фізичним особам, які є громадянами України. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших правочинів;

• безоплатної передачі з земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, які надавались раніше їм у користування;

• прийняття спадщини;

• виділення в натурі (на місцевості) належної частки (паю).

Крім того, відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України, громадянин, який добросовісно, відкрито та безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років, але не має документів, що посвідчують право на цю земельну ділянку, можуть звернутися в орган державної влади чи місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Розмір цієї земельної ділянки визначається в межах норм, визначених Земельним кодексом. У цьому разі право власності на земельну ділянку набувається за набувальною давністю. За іноземними фізичними особами, а також особами без громадянства та іноземними юридичними особами право власності на землю визнається лише у випадках, передбачених законом.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд, відповідно до цільового призначення, без будь-яких обмежень закладати на ній сади, виноградники, пасіки. Він має право вільно користуватися загальнопоширеними корисними копалинами, торфом, лісовими угіддями, водними об'єктами, прісними підземними водами, а також споруджувати межові знаки, огорожі (але за погодженням із власниками сусідньої земельної ділянки).

Одночасно власник зобов'язаний здійснювати комплекс заходів з охорони землі, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не погіршувати екологічної ситуації, а також дотримуватися правил добросусідства з власниками і користувачами сумісних земельних ділянок.

Власник земельної ділянки набуває права власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, яке міцно з'єднано або із землею безпосередньо, або з іншими будівлями та спорудами, якщо останні не становлять частини іншого нерухомого майна. Необхідно підкреслити, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови неможливе або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

При відчуженні будівлі або споруди разом з ними переходить і право власності на земельну ділянку, на якій вони знаходяться і яка належить власникові, без зміни її цільового призначення та у розмірах, визначених договором.

У разі відчуження будівлі або споруди, розташованої на ділянці, наданій власникові цих забудов на праві користування, разом з ними переходить і право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розташоване зазначене нерухоме майно і яка необхідна для його обслуговування.

Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності може здійснюватись у порядку, визначеному судом. Рішення про такий викуп приймається судом за позовом відповідного органу держави, Автономної Республіки Крим та територіальної громади. Власник землі має бути не пізніше ніж за один рік до вчинення позову письмово сповіщений про такий викуп.

Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються домовленістю з власником ділянки, а в разі спору -- судом. При визначенні викупної ціни суд включає до неї ринкову вартість ділянки і нерухомого майна, що знаходиться на ній, та всі збитки, завдані власнику викупом земельної ділянки (у тому числі втрачену вигоду), які він несе у зв'язку з достроковим припиненням своїх зобов'язань перед третіми особами.

За домовленістю з власником йому замість ділянки, що викуповується, має бути надана органом, який вчинив позов про викуп земельної ділянки, інша ділянка із зарахуванням її вартості до викупної ціни.

 

 

Які є засоби цивільно-правового захисту права власності?

Захист і охорона права власності є однією з найголовніших функцій держави. Держава забезпечує захист права усіх суб'єктів права власності (ст. 13 Конституції України). Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Ці положення основного закону щодо охорони права власності набули розвитку і втілення в Цивільному кодексі України. Головна мета цивільно-правового захисту — відновлення порушеного права, відновлення попереднього майнового стану особи, права якої було порушено.

Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, — органами державної влади, місцевого самоврядування.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:

• про визнання права власності на майно (власник майна може подати позов про визнання його права власності, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним

його право власності);

документа, який засвідчує

• про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості, про усунення різних порушень права власності;

• про поділ спільного майна або виділ з нього частки;

• про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;

• про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;

• про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування, що порушують право

власності (власник майна, права якого порушені внаслідок таких дій, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта; у разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди);

• про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника цієї спільної власності на переважну купівлю;

• про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню (ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ін.);

• про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність, або переведення на нього прав та обов'язків набувача за цим правочином;

• про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи неодержані доходи);

• про виключення майна з опису тощо.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяють речові та зобов'язально-правові цивільно-правові засоби захисту.

До речових позовів належать:

• вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);

• вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);

• вимоги власника про визнання права власності.

Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на Договорах, але можуть ґрунтуватись і на позадоговірних зобов'язаннях. До зобов'язально-правових позовів належать позови:

• про визнання правочинів недійсними;

• відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

• повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);

• повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві договорів (оренда, схов, застава).

Цивільний кодекс України передбачає також захист права на володіння осіб, які не є власниками, але відкрито, безперервно і добросовісно володіють чужим майном як своїм, їм надається захист проти третіх осіб, які не є власниками майна або не мають права на володіння через інші законні підстави.

 

Який позов називають віндикаційним?

Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу власника, що не володіє, до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще в римському цивільному праві (vindico — вимагати, action rei vindication — віндикаційний позов).

У Цивільному кодексі України — віндикаційний позов виражається такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним",

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.

Віндикаційний позов характеризується такими ознаками:

• позов може бути вчинений лише стосовно індивідуально-визначених речей (вкрадений автомобіль, загублена парасолька тощо). Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена цибуля залишалася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;

• річ, власником якої є позивач, перебуває у володінні відповідача;

• власник може вимагати повернення свого майна лише в тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо володілець володіє чужим майном на законних підставах (наприклад, в органах внутрішніх справ зберігається майно, вилучене на законних підставах, майно, яке є речовим доказом у справі), то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом подання віндикаційного позову;

• захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому разі, коли майно збереглося в натурі;

• майно, яке перебуває у незаконного володільця, підлягає безумовному вилученню і повертається власнику, якщо володілець виявився незаконним, недобросовісним.

Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним. У недобросовісного володільця, тобто у Набувача, який самовільно заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно.

Вирішуючи питання про добросовісність чи недобросовісність набувача, суд повинен врахувати всі конкретні обставини, за яких здійснювалося вчинення правочину; місце, час, предмет, ціна та інші умови. Так, якщо відповідач придбав у незнайомої особи вночі в аеропорту за півціни золоту обручку, то, звичайно, в нього була можливість передбачити, що обручка може виявитися краденою.

У добросовісного незаконного володільця, тобто в особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої придбано майно, не мала права його відчужувати (наприклад, купівля у комісійному магазині), витребувати майно можна не завжди.

У добросовісного володільця власник має право витребувати майно в тому разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, без їхньої волі іншим шляхом.

При витребуванні майна у недобросовісного набувача власник має право вимагати повернення або відшкодування усіх доходів, що їх особа набула або могла набути за весь час володіння; від добросовісного набувача — усіх доходів, що він їх набув або мав би набути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатися про незаконність володіння чи отримав повістку за позовом власника про повернення майна.

Володілець — як добросовісний, так і недобросовісний - у свою чергу має право вимагати від власника відшкодування здійснених необхідних витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи на майно.

 

Зразок віндикаційного позову

про витребування майна власником

від добросовісного набувача

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Костенко Ігор Павлович,

який мешкає за адресою ...

Відповідач:

Міщенко Анатолій Іванович,

який мешкає за адресою ...

ПОЗОВНА ЗАЯВА

У липні 2004 р. мною був куплений у магазині "Електрон" по вул. Щорса, 4, переносний магнітофон "Ореадна" № 1145102. Даний магнітофон перебуває у моїй власності з моменту вчинення договору купівлі-продажу і знаходився в моїй квартирі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, 15, кв. 10.

У серпні 2003 р. я передав магнітофон для тимчасового користування своєму другові Марченку Андрію Петровичу, який 24 серпня 2004 р. забув його на дискотеці, яка знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 6 а. Таким чином, магнітофон вибув з моєї власності поза моєї волі.

У даний час мені стало відомо, що спірне майно перебуває у

володінні відповідача.

Моє звернення до відповідача розв'язати спір мировою угодою та передати мені майно, що належить мені на праві власності, відповідачем відхилено. Останній заявив, що магнітофон йому подарований на День народження.

Моє право на спірне майно підтверджується паспортом № 114 на магнітофон "Ореадна" із зазначенням дня купівлі-продажу, комплектуючими деталями, що видаються до нього, чеком про сплату вартості магнітофона.

Наявність спірного майна у відповідача документально не підтверджується.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

1. Зобов'язати відповідача передати належний мені на праві приватної власності магнітофон "Ореадна" № 1145102.

2. На підтвердження викладеного визвати у судове засідання таких свідків:

- Харченка Андрія Петровича — м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, 3, кв. 7;

- Кушніра Семена Павловича -- м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, 3, кв. 15.

Додаток:

1. Паспорт на магнітофон "Ореадна" № 1145102.

2. Чек магазину про сплату вартості магнітофона від 18 липня 2004 р.

3. Докази про наявність відповідного майна у відповідача.

4. Копія позовної заяви

5. Квитанція про сплату державного мита.

25 вересня 2004 р.

Підпис (Костенко І.П.]