Цивільне право України - Навчальний посібник (Панченко М..І.)

Зразок довіреності на одержання грошей

ДОВІРЕНІСТЬ

м. Дніпропетровськ

20 жовтня 2003 р.

Я, Михайленко Станіслав Ігоревич мешкаю за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 91, кв. 25, довіряю громадянинові Артюру Андрію Романовичу, який мешкає в м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, 40, кв. 5, одержати у касі комісійного магазину № 13 м. Дніпропетровська гроші в сумі вісімсот (800) гривень, що належать мені за реалізовані речі згідно з квитанцією № 2340110, і виконати всі дії, пов'язані з цим дорученням.

Строк дії довіреності — два місяці.

Михайленко С.І.

Двадцятого жовтня 2003 р. ця довіреність посвідчена мною, Авраменком П.С., начальником житлово-експлуатаційної контори за місцем проживання Михайленко С.І.

Довіреність підписана Михайленком Станіславом Ігоревичем у моїй присутності. Особу довірителя встановлено, дієздатність його перевірено.

Начальник КЖП Печатка

Авраменко П.С.

 

Що таке представництво без повноважень та вчинення правочинів з перевищенням повноважень?

Повноваження представника — це те коло прав і обов'язків, які покладаються на нього. Без повноважень немає представництва. Як зазначалося вище, повноваження представника можуть визначатися самою особою, яку представляють, при договірному представництві, а при законному представництві повноваження визначаються законом.

Зовнішній ефект представництва, тобто здійснення представником дій у відносинах з третіми особами, базується на повноваженнях представника, які повинні бути виражені в об'єктивній формі, доступній сприйняттю заінтересованою особою.

Представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень. Представництво без повноважень --це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя за довіреністю, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих випадках, коли за законом таке посвідчення обов'язкове; особу, яка видала довіреність, визнано обмежено дієздатною або безвісно відсутньою тощо).

За загальним правилом, правочини, здійснені особою без повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. Наприклад, буде вважатися представництвом без повноважень передача своїх повноважень представником іншій особі без повідомлення про це особи, яку він представляє. В результаті цих дій замісником було укладено правочин, що значно перевищує встановлену ціну. У цьому Разі правочин, вчинений замісником, не створює цивільних прав та обов'язків для особи, яку представляють. А невиконання представником обов'язку повідомити про замісника покладає на нього відповідальність за дії замісника як за власні.

Можливі випадки й перевищення повноважень при вчиненні правочинів самим представником. У цих випадках правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Тобто якщо довіритель довірив особі придбати мотоцикл, а представник купив не тільки мотоцикл, а й коляску до нього, то у довірителя виникає обов'язок прийняти як виконане тільки мотоцикл.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє для цієї особи цивільні права та обов'язки щодо цього правочину з моменту його вчинення.

Отже, правочини, вчинені без повноважень або з перевищенням повноважень, створюють, змінюють чи припиняють цивільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли вони схвалені довірителем.

 

Що таке строки, терміни та позовна давність у цивільному праві?

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називають строками.

Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня у місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересованої особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.

Поряд з поняттям "строк" (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Терміном визнається певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Цивільно-правові строки (терміни) класифікують за різними критеріями.

1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: законом, адміністративним актом, правочином або рішенням суду.

2. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків (термінів) їх поділяють на імперативні та диспозитивні.

3. За розподілом обсягу прав і обов'язків строки за окремими періодами часу поділяють на загальні й окремі.

Перебіг строку починається з наступного після календарної дати дня або настанням події, якою визначено його початок. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року, а якщо строк обчислюється місяцями — то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли останній день строку припадає на неробочий день, то Днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлено для виконання певної дії, то він закінчується о 24-й год останнього дня строку. Але коли така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, в суді), то строк закінчується в той час, коли в цій організації закінчується робочий день.

Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав і обов'язків. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим. Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого. Наприклад, закінчення великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні обставини справи — втрачено документи, померли чи виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Зовсім інша справа, коли позивач звертається за захистом свого порушеного права відразу чи протягом нетривалого строку після правопорушення. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах, у цивільному обігу.

Позовна давність — це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності:

а) загальні;

б) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог, визначених Цивільним кодексом України, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скорочені, або подовжені.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування вміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію (обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості);

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

4) у зв'язку з недоліками проданого товару;

5) про скасування договору дарування;

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом, але скорочення позовної давності за угодою сторін не дозволяється.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності. Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленої нею до винесення судом рішення. Закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зміна осіб у зобов'язанні не має наслідком зміну позовної Давності та порядку її обчислення.

 

Які є підстави для зупинення і переривання перебігу позовної давності?

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом зажадання, перебіг позовної давності починається від моменту, коли у кредитора виникає право виставити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, обчислення позовної давності починається із закінченням зазначеного строку.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсними та застосування наслідків про це до правочину, вчиненого під впливом насильства, погрози, обману починається від дня припинення насильства, погрози, обману або від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від моменту виконання основного зобов'язання.

У житті обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає зупинення перебігу позовної давності. Таке зупинення означає, що до строку позовної давності не зараховується проміжок часу, протягом якого особа не мала можливості звернутися з позовом.

Відповідно до Цивільного кодексу України настання таких обставин є підставою для зупинення перебігу позовної давності:

1) якщо поданню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);

2) за встановленим Кабінетом Міністрів України відстроченням виконання зобов'язання (мораторій);

3) за зупиненням дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При виникненні зазначених вище обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин, а при припиненні цих обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Перебіг позовної давності може бути не тільки зупинено, а й перервано.

Переривання перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для переривання перебігу позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто вчинення позову належним позивачем до належного відповідача і в належний суд, а також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого зобов'язання (часткове виконання зобов'язання, письмове прохання про відстрочку боргу тощо).

Залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, вчинений у кримінальній справі, то перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набирання чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. Коли частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново, — час, що сплинув до переривання, до нового строку не зараховується.

Таким чином, при зупиненні перебіг позовної давності зупиняється, а в разі переривання — перебіг позовної давності починається спочатку.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками тих, які передбачено безпосередньо в Цивільному кодексі України або в інших нормативних актах.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

а) на вимоги, що випливають з порушення немайнових прав, — крім випадків, передбачених законом;

б) на вимоги вкладників до кредитних установ про видачу вкладів;

в) на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю фізичної особи (крім випадків, передбачених законом);

г) на вимогу власника або інших осіб про визнання недійсними актів органів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном;

д) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

 

Що означає здійснення цивільних прав?

Зміст суб'єктивного цивільного права становлять можливі дії уповноваженої особи. Таким чином, суб'єкт правовідносин шляхом здійснення певної поведінки задовольняє свої потреби та інтереси. Наприклад, зміст права власності полягає в тому, що власник здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном, а в разі порушення цих прав може звернутися за захистом до суду.

Дії, які здійснює уповноважена особа, називають способами здійснення суб'єктивного права.

Отже, здійснення суб'єктивного цивільного права --це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою особою дій, що визначають можливість певної поведінки.

Цивільні права здійснюються у межах, наданих особі законами, іншими актами цивільного законодавства та договорами.

Здійснення тієї чи іншої дії залежить насамперед від характеру правової норми. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України покупець, при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

а) заміни на аналогічний товар належної якості;

б) відповідного зменшення купівельної ціни;

в) безоплатного усунення недоліків товару;

г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

У цьому разі уповноважена особа може обрати один із варіантів поведінки, передбаченої законом.

У деяких випадках здійснення суб'єктивного права можливе лише за згодою особи, інтереси якої можуть бути порушені. Наприклад, для продажу частки у спільній власності продавець зобов'язаний повідомити у письмовій формі решту Учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілейованої купівлі, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.

Вибір способу здійснення суб'єктивного права залежить також від мети, яку ставить уповноважена особа. Наприклад, якщо ця особа хоче передати своє майно безоплатно, то робить це шляхом дарування. У разі одержання грошового еквівалента особа укладає договір купівлі-продажу, а в разі отримання іншого майна — міни.

Особа може також відмовитися від свого майнового права. Але відмова від права власності на транспортні засоби, нерухомі речі повинна бути здійснена у порядку, встановленому законом.

Вибір способу здійснення права виявляється також у вчиненні дій особисто або через представника. Так, за договором доручення, одна сторона (повірений) вчиняє від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому треба мати на увазі, що деякі дії можуть бути вчинені лише уповноваженою особою безпосередньо (наприклад, складання заповіту через представника не допускається).

Цивільний кодекс України зазначає, що особи здійснюють свої цивільні права на власний розсуд. При цьому відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх цивільних прав не буде підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом.

Необхідно звернути увагу й на те, що особа, здійснюючи свої цивільні права, повинна додержуватися певних принципів, закріплених у цивільному законодавстві. Межі вільного здійснення цивільних прав передбачають можливість діяти так, як це визначено особі законами та договором.

Неприпустимими є дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Не допускається використання цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також зловживання домінуючим становищем на ринку. В умовах ринкової економіки важливе значення має належне здійснення права на підприємницьку діяльність.

Отже, межею здійснення суб'єктивного права може бути:

• порушення прав та інтересів інших осіб і держави;

• заподіяння шкоди навколишньому середовищу;

• дотримання моральних засад суспільства;

• порушення чинного законодавства.

Зловживання правом, — це особливе цивільне правопорушення, специфіка якого полягає в тому, що дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому порушуються права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відомі випадки, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяння шкоди іншій особі (такі дії порушника називаються шиканою). Шикана може мати як матеріальний, так і процесуальний характер.

Навмисне знищення власником належного йому майна з тим, щоб таким чином отримати вигідні страхові виплати, — це шикана в матеріальному розумінні.

Наприклад, позивач, аби "допекти" відповідачеві, звертається до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, наперед знаючи про безперспективність такого позову. Адже доводити свою невинність повинен відповідач, а це, як відомо, несе для нього багато незручностей майнового й морального характеру. Це приклад процесуальної шикани.

Цивільний кодекс України встановлює, що не допускаються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в Інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав цих вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом.