Пушкаренко п.и. состояние и хозяйственно- правовые проблемы тенизации рынка земли.Представлена общая характеристика тенизации рынка земли, его хозяйственно-правовых проблем, предложены основные пути организационно-правового обеспечения формирования и регулирования цивилизованного рынка земли. *** PUSHKARENKO P.I. THE EKONOMICO-LEGAL STATE AND LAND MARKET SHADOWING PROBLEMS Herein is represented the general characteristic of land market shadowing, its economico-legal problems and are suggested the main ways of the ciwilized land market formation and regulation.
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
УДК 343.9 О. М. ЛИТВИНОВ, канд. юрид. наук, доцент Харківський національний університет внутрішніх справ
СТРУКТУРА МЕХАНІЗМУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ Зроблено аналіз основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки та визначенню основних умов їх структурування. Надійшла до редколегії 05.05.2008
Злочин є системою, яка підпорядковується дії певних закономірностей. Що відрізняються за суттю, вихідними засадами, динамікою формування та функціонування. Зазнаючи впливу окремих факторів соціального середовища, психологічних підструктур особистості, її мотиваційної сфери тощо, вони динамічно трансформуються і впливають на інші елементи механізму індивідуальної злочинної поведінки. Тож їх визначення, опис та аналіз через призму названого механізму є важливими прикладними завданнями даного дослідження. З метою правильного, методично та методологічно зваженого розгляду проблем, винесених у назву цієї статті, необхідно насамперед підготувати понятійний апарат, що буде використовуватись для опису відповідних явищ та процесів. У першу чергу, це стосується термінів «механізм» та «індивідуальна поведінка», що мають важливе теоретичне значення з точки зору предметної сфери дослідження. У спеціальній літературі термін «механізм» використовується під час аналізу різних процесів, коли необхідно відобразити динаміку їх змін. Під «механізмом» як поняттям у юридичних науках розуміється взаємодія деяких елементів, суб’єктів та об’єктів якої-небудь діяльності [1, с. 76]. В окремих роботах, говорячи про механізм учинення конкретного злочину, кримінологи підкреслюють, що «кожний злочин – це результат взаємодії особи й ситуації злочину» [2, с. 92] і звертають увагу на детермінізм і закономірність об’єкта, що вивчається (наприклад, утворення патологічних рис особи) [3, с. 17]. Розвиваючи дану теоретичну конструкцію, дослідники дійшли висновку про детермінованість конкретного злочину комплексом причин та умов. У вітчизняній кримінології досить докладно розглянуті види детермінації, їх значення в генезисі конкретного злочину й системи детермінації. Зокрема обґрунтовано, що провідне місце в системі детермінації конкретного злочину належить причинності, тож застосування терміна «механізм» є коректним для опису даної системи, оскільки він відображає головну залежність, яка полягає в тому, що рух одних елементів є причиною руху інших. Механізм конкретного злочину є відкритою системою, як і всі системи, що існують у реальному світі. Отже, на розвиток взаємодії його елементів, що призводить до злочинного результату, впливає значна кількість факторів. Однак вплив цих факторів неоднаковий, що дозволяє виділяти основні й другорядні фактори, а головне – об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Злочинна поведінка завжди вивчається в двох аспектах: як об’єкт соціальних зв’язків і впливів та як форма втілення активної, цілеспрямованої, перетворюючої діяльності індивіда із сформонваною психологією. Соціальний вплив чинників на генезис і механізм злочинної поведінки є досить значним, тому дані ознаки є об’єктивними за своєю суттю. А.І.Алексєєв вважає, що це соціально значимі властивості, що впливають разом із зовнішніми умовами (ситуацією) на злочинну поведінку [4, с. 84–86], тому їх кримінологічне вивчення повинне бути вичерпним дослідженням складної проблеми людини та її діяльності. Виникає задача вичленовування кола тих ознак (характеристик), які дозволять виявити найближчі до злочину та злочинності причинні зв’язки й причинові відношення. Для їх поглибленого аналізу й складання подальшого прогнозу та програми запобіжного впливу необхідно використовувати дослідження фахівців у таких областях наукового знання, як психологія, соціологія, психіатрія, педагогіка тощо. За основу ж варто брати наведені в роботах учених-кримінологів шість основних груп ознак: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні прояви в різних сферах життєдіяльності, або соціальні зв’язки; моральні властивості; психологічні та фізіобіологічні характеристики [5, с. 19]. Істотну роль у механізмі індивідуальної злочинної поведінки відіграють соціальні прояви або соціальні зв’язки (позиції), адже в наш час підвищується значимість соціального статусу в різних життєвих ситуаціях. Людина займає певні позиції й виконує певні ролі, кожна з яких має свій зміст (сценарій, ролі). Без урахування соціальної ролі в індивідуальному запобіганні злочинів зникає вплив соціальних зв’язків і позицій, отже, зменшується й вірогідність досягнення цілей корекції. Соціальна позиція – своєрідний вузол зв’язків у соціальних відносинах, а роль – зміст вимог, які висуваються до особи, що займає дану позицію. Варто мати на увазі, що для людини важлива значимість соціальної позиції та очікуваних норм поведінки, оцінка особистості, яка залежить від умов виконання ролі, тривале виконання якої завжди накладає певний відбиток, розвиваючи одні якості й блокуючи інші. Позиція особи впливає на вибір соціальних ролей і на їх творче виконання. При цьому існує конфлікт об’єктивний, коли дійсний зміст ролі суперечить ситуації, та суб’єктивний, коли особа сприймає роль як суперечливу й не може з нею погодитись. Психологічні ознаки – один із найбільш важливих факторів, що впливає на скоєння індивідом суспільно небезпечних дій тому, що вибір способу дії здійснюється з урахуванням психологічних особливостей і психічної специфіки злочинця [6, с. 101–107]. Це виявляється в рисах характеру, вольових та емоційних якостях, ціннісно-нормативних характеристиках свідомості, в ціннісно-мотиваційній сфері злочинної поведінки, стані злочинця в момент учинення злочину й механізмі наступної злочинної поведінки [7, с. 44–115]. Риси характеру в психологічній літературі визначаються як стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда, обов’язковими властивостями яких є різний ступінь вираження в різних людей, здатність виявлятися в будь-яких ситуаціях і потенційній здатності до вимірювання за допомогою спеціально розроблених для цього методик. Розрізняють позитивні й негативні риси характеру, які, врешті-решт, і визначають різні профілі особистості. Значний вплив на злочинну поведінку спричиняють психічні аномалії, які, з одного боку, істотно ускладнюють засвоєння суб’єктом моральних і правових норм, а з іншого боку – перешкоджають адекватному сприйняттю й оцінці життєвих ситуацій, що складаються. Самі по собі ці аномалії не виступають мотивами злочинів, але значно впливають на поведінку та спосіб життя [8]. Вольові ознаки – свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності й поведінки, що забезпечує подолання труднощів при досягненні мети, створені суб’єктом додаткові спонукання до зовнішніх або внутрішніх дій, що відзначаються недостатньою мотивацією [9, с. 35]. Вольові дії індивіда виконують дві взаємозалежні функції – спонукальну, що забезпечує активність, і гальмівну, що проявляється в її стримуванні. Остання спостерігається в ситуаціях вибору рівних за значимістю мотивів і цілей, що породжують боротьбу мотивів за відсутності у суб’єкта актуальної потреби в дії за наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод. Емоційні властивості – психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, обумовленого відношення їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта. Найпростішими формами емоцій є так звані емоційні відчуття, тобто безпосередні переживання, що супроводжують життєво важливі впливи і спонукають людину до їх збереження або усунення. Сфера потреб та мотивації має велике значення в механізмі злочинної поведінки й містить у собі два поняття. Перше – потреби, що є джерелами розумової й поведінкової активності людини та відображають її природні властивості, що прямо залежать від соціальних характеристик, сформованих у суспільстві [7, с. 8–18]. Інтереси, або емоційно забарвлені потреби, значною мірою залежать від системи ціннісних орієнтацій особи, інших змістовних характеристик її свідомості, а також соціального середовища, у якому формувалась, діє або в яке прагне потрапити людина. Потреби й інтереси впливають на мотиваційну сферу особистості «сукупність мотивів і цілей, що формуються й розвиваються протягом життя людини» [10, с. 107]. До потреб безпосередньо прилягає система спонукальних факторів: переконання, погляди, прагнення, інтереси, ідеали. В основі людської активності поряд із потребами лежить категорія інтересу, що є відбиттям соціальних та індивідуально-психологічних зв’язків особистості. Інтерес як соціально-психологічна категорія об’єктивно обумовлена й суб’єктивно детермінована. Об’єктом інтересу є потреби людини, обумовлені соціальним станом і властивостями самої особистості. Потреби й інтереси, проходячи через свідомість, стають активною спонукальною силою, що формує мотиваційний процес. Не існує мотивації, що не виходила б із потреб. Разом із тим, потреба, що не стала мотивацією, цілком можлива, вона нерідко формується в організмі і психіці індивіда. Так, потреба організму у вітамінах, не усвідомлена людиною, не стає мотивацією. У злочинній поведінці мотиви можуть проявлятися в різних поєднаннях і типах ситуацій. Ціннісно-нормативні характеристики свідомості особистості вказують на найбільш значимі для неї об’єкти, що цінуються нею. Як правило, говорять про ієрархію ціннісних орієнтацій, що відображає певну перевагу одних цінностей над іншими. Важливе значення має також стійкість орієнтації та її інтенсивність. Кримінологічні дослідження свідчать, що в системі ціннісних орієнтацій окремих груп злочинців перше місце займають індивідуальні або кланово-егоїстичні орієнтації, коли вище за все цінуються особисте матеріальне благополуччя, необмежений прояв свого «Я», створення для цього найбільш комфортних умов або клановий, груповий егоїстичний інтерес [11, с. 128–129]. Керуючись вимогами системного підходу до вивчення соціально-правових феноменів, а також виходячи з того, що, за визначенням механізм є системою, робимо висновок, що в його структурі можна виділити кілька елементів та етапів. В окремих наукових працях, присвячених цій проблемі, етапи й елементи механізму індивідуальної злочинної поведінки ототожнюються або змішуються. Наразі з цим аж ніяк не можна погодитися: оскільки злочинна поведінка становить тривалий у часі процес, в її розвитку слід виділяти певні етапи, або відносно відокремлені часові проміжки. До основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, на нашу думку, варто віднести: умови морального формування особистості, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення злочину й сам процес його вчинення (акт поведінки). Названі елементи можна розподілити на дві групи: елементи психологічної структури поведінки (мотивація й прийняття рішення про вчинення акту поведінки) та продукти взаємодії об’єктивного й суб’єктивного в індивідуальній поведінці (умови морального формування особистості, конкретна життєва ситуація й акт поведінки). Що стосується взаємодії названих елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, то в більшості кримінологічних досліджень головна роль у структурі названої системи належить мотивації, що розглядається як внутрішній стрижень генезису названого механізму. Причому мотивація розглядається як процес і як сукупність мотивуючих факторів. Прийняттю рішення про вчинення акту поведінки відводиться прогностична та спонукальна функції, що спричиняють визначальний вплив на обрану модель поведінки. Об’єктивні соціальні умови формування особистості, до яких належать спосіб життя й мікросередовище (соціальні групи), є визначальним чинником у структуруванні рис характеру, світогляду, навичок та іншого досвіду, які в результаті визначають структуру особистості та її зміст. Конкретна життєва ситуація містить у собі властивості взаємодії особистості й соціального середовища та особливості суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності. Соціальна поведінка індивіда формується в органічному зв’язку із соціальною дійсністю, і залежно від певної життєвої ситуації лінія поведінки може змінитися в той чи інший бік. Не слід гіперболізувати, так само як і зменшувати, значення об’єктивних умов, що визначають людську поведінку, адже вони перебувають у постійній взаємодії із психологією, світоглядом, інтересами особистості. В основі індивідуальної злочинної поведінки, на нашу думку, в причиновій площині лежать як ситуація, так і негативні психологічні деформації, що набули форми суспільно небезпечної установки особистості. Зовнішні фактори діють опосередковано – через риси характеру, вольові й емоційні якості, ціннісно-нормативні характеристики свідомості, мотиваційну сферу та сферу потреб [7, с. 66]. Умовою переходу зовнішніх факторів у внутрішні є різноманітні форми діяльності людини, кожна з яких відображається у внутрішньому світі людини. Таким чином, конкретна життєва ситуація є однією з основних детермінант поведінки й водночас опосередковується психологічними структурами особистості. Результатом взаємодії й розвитку всіх вищеназваних елементів є конкретний акт поведінки – злочин. Будучи, по суті, процесом зміни зовнішнього середовища, цей акт становить складне психофізіологічне явище, в якому сконцентровані всі психічні й фізичні потенції індивіда. Підбиваючи підсумок проведеного дослідження варто зазначити, що: – по-перше, під механізмом індивідуальної злочинної поведінки в загальному вигляді слід розуміти ідеальну модель взаємодії особистості й зовнішнього середовища, результатом якої стало вчинення злочину; – по-друге, злочинна поведінка обумовлюється як особистісними, так і ситуаційними факторами і є результатом їхньої взаємодії. Особистісні властивості й особливості ситуації, взаємодіючи, впливають один на одного й на поведінку. В результаті виникає циклічний процес безперервної взаємодії й перетворення, в якому суб’єкт, діяльність і ситуація обумовлюють один одного; – по-третє, вивчення структурних складових механізму індивідуальної злочинної поведінки дозволяє виділити основні суб’єктивні та об’єктивні явища, взаємодія яких і розкриває сутність функціонування цієї системи. Ці суб’єктивні та об’єктивні явища є елементами названого механізму, що беруть участь у генезисі поведінки на всіх етапах її розвитку. До основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, на нашу думку, варто віднести умови морального формування особистості, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення злочину й сам процес вчинення злочину (акт поведінки).
Література 1. Клюєв О. М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на регіональному рівні: Монографія. – Х.: Основа, 2005. – 380 с. 2. Давыденко Л. М., Мычко Н. И. Криминология: Учебное пособие. – Донецк, 2005. – 176 с. 3. Механизм преступного поведения /Отв. ред. В. Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 248 с. 4. Алексеев А. И. Криминология. Курс лекций. – М.: Щит-М, 1999. – 340 с. 5. Антонян Ю. М., Кудрявцев В. Н., Эминов В. Е. Личность преступника. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 366 с. 6. Побегайло Э. Психологические детерминанты криминальной агрессии // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 101–107. 7. Криминальная мотивация /Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1986. – 304 с. 8. Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступное поведение и психические аномалии /Под ред В. Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – 214 с. 9. Психология: Словарь /Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с. 10. Лунеев В. В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука 1991. – 383 с. 11. Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. – Х.: Регіон-інформ, 2004. – 212 с.
|
