О. Є. голубенко

Науково-методичний центр навчальних закладів МВС України

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДЕРЖАВНИХ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Правове становище держави як суб’єкта права інтелектуальної власності безпосередньо пов’язано з правовою регламентацією відносин щодо реалізації прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені за рахунок державних коштів, зміст якої розкривається через категорію правового режиму майна, а саме правового режиму державних об’єктів права інтелектуальної власності. Визначеність правових положень у цій сфері, за досвідом інших країн, має важливе значення для держави, оскільки безпосередньо впливає на процеси розвитку економіки, культури, рівень життя населення.

Надійшла до редколегії 02.04.2008

Значення інтелектуальної власності в сучасному світі, беручи до уваги її постійно зростаючий впливу на економічний та соціальний розвиток, зараз важко переоцінити. Відповідного значення набуває й наявність дієвої правової системи врегулювання відносин інтелектуальної власності та охорони прав їх суб’єктів. На сьогодні відбувається становлення та реформування законодавства України, що регулює зазначені відносини. Можна також зауважити, що існує комплексна проблема участі держави у відносинах інтелектуальної власності до, складую якої входить проблема визначення правового режиму державних об’єктів права інтелектуальної власності

Мета статті аналіз чинного законодавства України та положень науки цивільного права щодо правового режиму державних об’єктів права інтелектуальної власності з визначенням основних правових проблем у цій сфері, шляхів їх подолання й можливостей удосконалення законодавства.

Для всебічного, повного розуміння правового режиму державних об’єктів права інтелектуальної власності потрібно перш за все з'ясувати, який зміст вкладають у саме поняття правового режиму. Так, на думку одних вчених, правовий режим розглядається як певний порядок використання речі, допустимі способи та межі розпорядження не

[1, с.112]. Така точка зору найбільш поширена. Існують також й інші погляди на визначення правового режиму; наприклад, як  «системи юридичних правил, що визначають становище досліджуваного явища об'єктивної дійсності в якості об'єкта цивільних прав, яка роз­кривається через усю сукупність правил і норм, що визначають як статику, так і динаміку правового існування досліджуваного об'єкта» [2, с.109]. На підставі зазначеного можна припустити що правовий режим слід розглядати як певний порядок регулювання суспільних відносин, що містить також певну мету й спрямованість регулювання. Питання визначення категорії «правовий режим майна» є досить спірним серед науковців. Так, за різними формулюваннями правовий режим майна – «це встановлений у правових нормах порядок формування майна і наділення ним різноманітних господарських утворень, порядок управління ним (майном) з боку цих утворень» [3, с.141], «не що інше, як встановлений у правових нормах порядок формування матеріальних і фінансових ресурсів різних господарюючих суб'єктів (їх утворень) та управління ними...»[4, с.90-93], «правовий режим будь-якого майна – це встановлений законодавцем порядок його використання, допустимі способи і межі розпорядження цим майном» [5, с.53]. Таким чином, правовий режим передбачає розкриття змісту прав та обов'язків суб'єктів цивільного обігу, об'єктом яких (прав та обов'язків) виступає те чи інше майно, дане поняття охоплює встановлений законодавством порядок придбання майна; обсяг прав та обов'язків щодо володіння, користування й розпорядження майном; порядок і межі реалізації вказаних прав та порядок звернення стягнення на окремі види майна за вимогами кредиторів [6] тощо. Існує також думка про те, що застосування правового режиму не треба сприймати тільки з позиції розпорядчих можливостей суб'єкта, а під час господарювання правовий режим майна виявляється в установленні особливих правил обліку майна [7].

Для правильного визначення поняття правового режиму майна велике значення мають дефініції, наведені в нормативних актах України. Цікава позиція законодавця з цього питання викладена в Законі України «Про правовий режим майна у Збройних силах України», де в поняття правового режиму майна вкладається поняття майна, перелік органів, які здійснюють управління цим майном, особливості режиму цього майна, порядок обліку та списання військового майна, правила щодо формування й відчуження цього майна [8].

Особливістю участі держави в цивільних відносинах є те, що діяльність органів державної влади та державних юридичних осіб у більшості випадків базується на застосуванні так званих речових прав вторинного характеру –  права оперативного управління та права господарського відання, які не є самостійними та існують як засоби реалізації права власності. Законодавство передбачає можливість здійснення діяльності державних юридичних осіб (у тому числі й публічного права) за рахунок коштів, отриманих від власної господарської діяльності. Відповідно постає питання про режим зазначеного майна. Обґрунтованим є припущення, що власник не має обмежувати розпорядження зазначеними додатковими коштами. Таким чином ми маємо окремий правовий режим речових прав. Відносно визначення правової сутності правового режиму вказаного майна в науці існують різні точки зору. Так, є позиції визначення права на самостійне розпорядження доходами та набутими за його рахунок майна правом господарського відання, правом власності, а також похідним від права власності самостійним речовим правом. Якщо дивитись на вказану проблему з позиції перспективного цивільно-правового регулювання, яке має місце, зокрема, в ЦК України, можна казати про потенційну потребу відмовитись від застосування інститутів оперативного управління та господарського відання [9].

Визначеність стосовно вказаних інститутів у сфері прав інтелектуальної власності набуває більшої актуальності враховуючи відмінність природи права власності та виключних прав. Зміст права власності і так званих речових прав вторинного характеру –  права оперативного управління та права господарського відання – складають повноваження з володіння, користування та розпорядження майном   (ст.317 ЦК України, ст.ст.134, 136, 137 ГК України), однак – розпорядження право оперативного управління та право господарського відання й передбачає спеціалізовані особливості обмеження порядку його реалізації. Натомість зміст права інтелектуальної власності складають: особисті немайнові правами (право на визнання людини творцем ОПІВ; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця ОПІВ та ін.) та майнові права (право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне  право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші права (ст.ст.423, 424 ЦК України).

Визначення повноважень розпорядження в змісті права інтелектуальної власності та обмежень, властивих для права оперативного управління та господарського відання на теперішній час законодавством не встановлено. Тому постає питання стосовно відповідності застосування діючого законодавства про право оперативного управління й господарського відання до прав інтелектуальної та узгодженості теоретичних позицій з цього питання. Отже, виникає потреба окремого правового регулювання державної інтелектуальної власності із врахуванням як суто властивих їй правових ознак, так і мети її подальшого використання в господарському обігу.

Як свідчить світовий досвід, основними завданнями державного управління інтелектуальною власністю є реалізація результатів науково-технічної діяльності в масовому виробництві, гармонізація інтересів суспільства, науки й бізнесу із забезпеченням зростання та реалізації наукового потенціалу, інноваційного розвитку економіки, сприяння комерційному використанню державної інтелектуальної власності [10, с. 35]. Відповідним має й бути висновок щодо визначення мети та спрямованості правового режиму регулювання суспільних відносин в сфері державної інтелектуальної власності. Окрім прямої зацікавленності у збільшенні прибутків від реалізації прав на державну інтелектуальну власність, державний інтерес за вказаних умов полягає також у збільшенні валового внутрішнього продукту, створенні нових робочих місць та надходженні податків до бюджету.

Закон України «Про управління об'єктами державної власності» [11, ст.3] визначає особливості правового режиму державної власності та наводить її класифікацію. Однак п.2 ст.3 зазначеного закону встановлено, що його дія не поширюється на на здійснення прав інтелектуальної власності. Постановою КМ України № 142 від 23.02.2005 створено Єдиний реєстр об'єктів державної власності, до якого, зокрема, мають входити майно (відповідно й ОІВ), що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації. Це єдине посилення стосовно державних ОІВ, інших вказівок Постанова не має.

Таким чином, правовий режим державної інтелектуальної власності залишається або на рівні іншої власності держави, без урахування властивих виключним правам особливостей, або за межами правового регулювання як такого.

На підставі аналізу положень законодавства можна зробити висновок, що ОПІВ (як й інше майно), що належать державі, перебувають:

а) у незакріпленому стані (казна);

б) у стані закріпленому, за певними суб'єктами:

– за державними юридичними особами, за різними видами правового режиму (оперативне управління, розпорядження різними видами прав тощо)

– за органами державної влади, які не мають статусу юридичної особи (Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України ( їх майном може управляти юридична особа, наприклад, Управління справами апарату Верховної Ради).

Фактично до першого типу правового режиму (незакріплений стан (казна)) маємо віднести також  ОПІВ, набуті державою в порядку успадкування (як за законом, так і за заповітом) або на підставі інших цивільних правочинів – дарування, безоплатної передачі державі своїх прав їх власником тощо, щодо яких на сьогодні не визначенім ні порядок набуття, ні реалізації; крім того, в системі органів державної влади відсутні органи, компетенція яких би включала  відповідальність за здійснення подібної діяльності.

Проблема реалізації прав держави щодо інтелектуальної власності, створеної за рахунок коштів державного бюджету, могла б отримати належне вирішення в разі створення спеціалізованого держоргану, наприклад, Державного фонду інтелектуальної власності України, й віднесення до його компетенції повноважень набуття та реалізації прав держави на об’єкти інтелектуальної власності, ефективного введення до господарського обігу, комерціалізації державної інтелектуальної власності.

Існують різні погляди на особливості правового режиму державних ОПІВ. Так проектом Закону України «Про особливості введення в цивільний оборот об'єктів права інтелектуальної власності, створених з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів, спеціальних та державних фондів цільового призначення» визначені особливості механізму розподілу прав на ОІВ, створені з використанням державних коштів (ст. 6). Так, Держава як суб'єкт права інтелектуальної власності набуває виключних або невиключних майнових прав на ОІВ через Установу. Фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт із державного бюджету є підставою для виникнення майнових прав держави на створені ОІВ. Виключні майнові права на ОІВ, створені за рахунок державних коштів, держава може залишати за собою тільки в конкретно визначених  випадках (ОІВ належать до сфери національної безпеки та оборони країни, держава в повному обсязі бере на себе функції з фінансування створення ОІВ, доведення їх до промислового використання та реалізації готової продукції). В усіх інших випадках виключні майнові права на ОІВ, створені з використанням державних коштів, належать організаціям-розробникам ОІВ за певних умов. При створенні ОІВ за спільним фінансуванням (із залученням державних коштів, коштів юридичних та фізичних осіб) розподіл майнових прав на такі об'єкти визначається на пропорційній основі, якщо інше не вказано в договорах на фінансування, що загалом відповідає практиці економічно та політично розвинутих країн [12, 13, 14].

Проектом закону також передбачені особливості стимулювання діяльності із створення, використання та охорони прав на ОІВ, створені з використанням державних коштів, а також із державного регулювання експорту, імпорту, обліку, оподаткування прибутку від передачі прав на відповідні ОІВ.

Таким чином, розглянувши положення законодавства України про правовий режим державних ОПІВ, можна зробити висновки про необхідність окремого правового регулювання державної інтелектуальної власності зурахуванням як суто властивих їй правових ознак, так і мети її подальшого використання в господарському обігу, а також потребу створення спеціалізованого держоргану, наприклад, Державного фонду інтелектуальної власності України й віднесення до його компетенції повноважень набуття та реалізації прав держави на об’єкти інтелектуальної власності, здійснення ефективного введення до господарського обігу, комерціалізації державної інтелектуальної власності.

Літературa

Гражданское право / Под ред. Е.А.Суханова.– М., 1993. – Т. 1.

Сенчищев В.И. Обьект гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданского права. Под ред. М.И.Брагинского. – М., 1998.

Анохин В.С. Предпринимательское право. – М., 1999.

Лаптев В.В. Предмет и система хозяйственного права. – М.: Юрид. лит., 1969.

Дойников И.В. Предпринимательское право. – М., 1998.

Корнеев М.С. Правовой режим имущественных фондов предприятий. – М., 1975. – С. 4.

Мартемьянов В.С. Хозяйственное право.– М: БЕК, 1994. – Т.1.

Пацурківський Ю.П. Правовий режим майна суб'єктів підприємницької діяльності. – Чернівці, 2001.

Имущественная основа участия органов государственной власти в гражданских отношениях А. Гиренко // Персонал № 6. – 2004.

Будянський В. Распределение прав на объекты интеллектуальной собственности и разработка системы возвратного финансирования научно-технических работ, выполняемых за счет государственных средств // Право України. – № 1 – 2003.

Закон України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 46. – Ст.456.

Дежина И.Г. Проблемы прав на интеллектуальную собственность. –  М., 2003.

Воронова Ю.В. Государство и патентно-правовые отношения: – Дис…канд. юрид. наук. – М., 1998.

Корчагин А.Д., Орлова Н.С. Права государства на результаты интеллектуальной деятельности: опыт США и российская действительность// Патенты и лицензии. – 1999. –  № 11.

МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ

УДК 004.415.2:371.3

Ю. П. ГОРЕЛОВ, канд. техн. наук, доцент,

І. В. КОБЗЄВ, канд. техн. наук, доцент,

С. В. КАЛЯКІН

Харківський національний університет внутрішніх справ