Проблеми дотримання прав людини в діяльності ОВС України - Матеріали науково -пракичної конференції

Бевзенко володимир михайлович

канд. юрид. наук, доц.,

проф. кафедри адміністративного права

та адміністративної діяльності

Херсонського юридичного інституту

адміністративна юстиція як засіб забезпечення законності діяльності органів внутрішніх справ україни

Майже друге десятиліття поспіль в Україні триває формування державних інститутів, розвиток та вдосконалення існуючих органів державної влади. Події в Україні свідчать про передчасність висновків щодо узгодженості, досконалості, ефективності діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Доводиться також констатувати, що цим органам на сучасному етапі розвитку української держави бракує порозуміння, подекуди функції, які виконуються ними, потребують більш продуманої координації та злагодженості. Разом із тим, попри визнання в Україні людини найвищою соціальною цінністю, на превеликий жаль, на державно-політичній арені все менше уваги приділяється саме громадянам України. Однак Конституція України поголосила, що утвердження і забезпечення прав та свобод людини є одним із найважливіших завдань держави, це її головний обов’язок (ст. 3).

Одним із засобів утвердження і забезпечення прав та свобод людини, забезпечення законної діяльності суб’єктів владних повноважень є інститут адміністративної юстиції, який із проголошенням незалежності України, прийняттям її адміністративного процесуального законодавства поступово почав запроваджуватися в практичну діяльність судів загальної юрисдикції. Віднесення адміністративної юстиції до засобів забезпечення законності у публічному управлінні обумовлюється її основним завданням, передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України. Так, адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Із закріпленням механізму спеціалізованого судового захисту публічних прав та свобод фізичних осіб національне законодавство збагатилося низкою принципово нових понять і категорій, а зміст деяких існуючих правових інститутів було викладено в іншому розумінні. Зокрема, сутність адміністративного процесу у Кодексі адміністративного судочинства України, на відміну від його радянської доктрини, надано виключно як урегульовану нормами адміністративного-процесуального права діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. Вперше у чинному адміністративно-процесуальному законодавстві поряд із іншими, застосовується поняття «суб’єкт владних повноважень». Як свідчить досвід функціонування органів державної влади та судова практика, доволі неоднозначне законодавче тлумачення, зокрема поняття «суб’єкт владних повноважень», обумовлює низку процесуальних проблем.

Функції держави безпосередньо здійснюються її органами, які, залежно від покладених на них завдань, набувають різного правового статусу, мають власну організаційну структуру. Одне із чільних місць в системі органів державної влади належить безумовно органам внутрішніх справ, які виконують владні управлінські функції, що належать до суб’єктів владних повноважень. Так, чинним законодавством на міліцію, як складову органів внутрішніх справ, покладено значний обсяг функцій, серед яких адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна (на договірних засадах) функції (ст. 7 Закону України «Про міліцію»). Гарантування фізичним та юридичним особам спеціалізованого судового захисту від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів внутрішніх справ є надзвичайно важливою справою, оскільки практична діяльність цих органів завжди пов’язана з обмеженням, до того ж – досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб.

Однак «дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень» − категорія, яка не вичерпується переліком дій чи бездіяльності, закріплених Кодексом адміністративного судочинства України. Дії та факти бездіяльності суб’єктів владних повноважень передбачені у нормативно-правових актах, які регулюють діяльність цих суб’єктів та закріплюють їх статус. Дії та факти бездіяльності суб’єктів владних повноважень безпосередньо випливають із повноважень цих суб’єктів, які, як правило, закріплені у відповідному законі (Закон України «Про Кабінет Міністрів України», «Про Службу безпеки України», «Про місцеве самоврядування в Україні» тощо) або іншому нормативно-правовому акті (положенні про відповідного суб’єкта владних повноважень).

Наприклад, діями міліції, що можуть бути оскаржені у адміністративному суді, може бути здійснення цим органом виконавчої влади прав, передбачених чинним законодавством, зокрема таких як:

1) вимагання від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, винесення на місці усного попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосування передбачених Законом України «Про міліцію» заходів адміністративного примусу;

2) перевіряння у громадян за підозрою у вчиненні правопорушень документів, що посвідчують їх особу, а також інших документів, необхідних для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

3) викликання громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;

4) виявлення і ведення обліку осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановленому законодавством, винесення їм офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки.

Як приклад фактів бездіяльності міліції можна визнати невиконання таких обов’язків, як:

1) забезпечення безпеки громадян і громадського порядку;

2) виявлення, запобігання, припинення та розкриття злочинів, вживання з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

3) приймання та реєстрація заяв й повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття щодо них рішення;

4) здійснення досудової підготовки матеріалів за протокольною формою, провадження дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

5) припинення адміністративних правопорушень і здійснювання провадження у справах по них.

Одним із критеріїв, який використовується для формування поняття адміністративна юстиція, є розгляд і вирішення правових спорів публічно-правового характеру. Так, адміністративна юстиція – це особливий різновид правосуддя, що передбачає діяльність адміністративних судів щодо розгляду та вирішення адміністративного спору, який ініціюється шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, у відповідності з правилами адміністративного судочинства. Радянський вчений-процесуаліст Д. М. Чечот, розкриваючи зміст інституту адміністративної юстиції, свого часу констатував, що вона становить порядок розгляду спорів і вирішення у судовій процесуальній формі спорів, які виникають у сфері адміністративного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та адміністративними органами – з іншого, який здійснюється юрисдикційними органами, спеціально створеними для вирішення правових спорів.

Отже, особливістю функціонування інституту адміністративної юстиції є те, що вона здійснюється у встановленій адміністративним процесуальним законодавством формі – у судовому засіданні, із дотриманням відповідної процедури розгляду публічно-правового спору. Так, судовий захист законних прав та свобод учасників публічно-правових відносин обов’язково супроводжується порушенням адміністративної справи в суді, проведенням підготовчих дій та призначенням справи до судового розгляду.

Власне судовий захист здійснюється шляхом:

– визнання або поновлення адміністративним судом законних прав, свобод та інтересів учасників публічно-правових відносин;

– постановлення відповідного рішення суду, яким за громадянином визнаються оспорюванні права, свободи, інтереси.

Судовий захист порушених прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства забезпечується проведенням адміністративним або іншим уповноваженим судом перевірки (контролю):

– відповідності рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень положенням чинного законодавства та наданим законом повноваженням;

– дотримання суб’єктами владних повноважень загальноправових принципів та основоположних засад здійснення державного управління.

Судовий контроль у сфері державного управління, залежно від часу його проведення, може бути попереднім, поточним і наступним.

Попередній судовий контроль здійснюється на стадії підготовки адміністративної справи до судового розгляду. Суть цього контролю полягає у можливості прийняття суддею рішення про: витребування документів та інших матеріалів; отримання необхідних довідок; проведення огляду письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду. Суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази у строк, встановлений судом.

Поточний судовий контроль здійснюється під час розгляду публічно-правового спору. У разі виявлення відхилень поведінки суб’єктів владних повноважень від законодавчих положень, адміністративний суд має право відповідним чином відреагувати. Тобто суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суб’єкт владних повноважень не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали зобов’язаний повідомити суд. За необхідності суд також може прийняти рішення про притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наступний судовий контроль (контроль за результатами) полягає у перевірці адміністративним судом, який постановив рішення у справі, повноти, якості та своєчасності виконання такого рішення суб’єктом владних повноважень.

Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України).

Процесуальною формою результатів судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень є рішення адміністративного суду – постанова або ухвала. Своїм рішенням адміністративний суд у владній формі викладає остаточний висновок щодо дотримання суб’єктом владних повноважень у сфері державного управління положень чинного законодавства. Як передбачено чинним законодавством (ст. 124 Конституції України, ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України), постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України.

Дієвість судового захисту прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства забезпечується застосуванням заходів державного примусу. Так, залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, або несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді обумовлює настання адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили або перешкоджання їх виконанню обумовлює настання кримінальної відповідальності у вигляді штрафу або позбавлення волі, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 382 Кримінального кодексу України).

Отже, адміністративна юстиція є одним із основних в державі засобів забезпечення законності у публічному управлінні, у тому числі й у сфері діяльності органів внутрішніх справ, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Таким чином, адміністративна юстиція покликана захистити законні права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, які вступають у правовідносини із органами внутрішніх справ. Завдяки функціонуванню механізму адміністративної юстиції забезпечується гарантування законних прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про пріоритетність цих прав і свобод для держави.