Коваленко вікторія павлівна

ад’юнкт Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

спричинення правомірної шкоди співробітниками органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків

Органам внутрішніх справ належить провідна роль у боротьбі зі злочинністю. Діяльність працівників органів внутрішніх справ України спрямована, перш за все, на захист прав і свобод людини. Для реалізації поставлених перед ними завдань надані доволі широкі повноваження, злочинне використання яких в ході виконання службових обов’язків призводить до порушення прав людини та тягне за собою зневіру громадян у можливість правового захисту їх законних інтересів з боку влади, викликає великий резонанс у суспільстві, нівелюючи досягнення України як правової держави.

Тому дослідження питань щодо вчинення працівниками органів внутрішніх справ злочинів та спричинення ними шкоди правоохоронним інтересам залишається актуальним.

Дослідженню злочинності співробітників органів внутрішніх справ присвячені роботи науковців: С. А. Алтухова, О. М. Вороніна, А. В. Галахової, О. А. Мартиненко, О. С. Новакова, С. А. Шалгунової та ін.

Однак слід зазначити, що настання негативних наслідків при виконанні службових обов’язків працівниками органів внутрішніх справ не завжди обумовлено вчиненням ними злочинних дій. За певних обставин спричинення шкоди буде правомірним результатом обґрунтованих дій. Наприклад, міліціонер для досягнення покладених на нього завдань щодо припинення правопорушень та виявлення і розкриття злочинів спричиняє затримуваній особі, що вчинила злочин, тілесні ушкодження.

В даному випадку, за умов дотримання співробітником міліції певних вимог, передбачених законами та нормативно-правовими положеннями відомчих наказів МВС України, його дії є правомірними, а небажані наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень людині оцінюються як правомірна шкода. Навпаки, невиконання покладених на міліціонера обов’язків щодо затримання особи, яка вчинила злочин, та припинення злочинного посягання є дисциплінарним проступком, за який повинно бути накладено стягнення.

Таким чином, обставини за якої діють співробітники міліції при виконанні службових обов’язків та завдання, які перед ними поставлені, обумовлюють надану їм законодавцем можливість спричинювати шкоду правоохоронним інтересам.

Зрозуміло, що цілі, задля досягнення яких міліціонер спричиняє шкоду, повинні співпадати, так би мовити стратегічно, з тими завданнями, які стоять перед його службою в цілому. Об’єктивними показниками волі та мети особи, як вірно зазначає Н. Ф. Кузнєцова, є результат і її поведінка.

Але шкода сама по собі, спричинена при виконанні службових обов’язків, не є ні позитивним, ні негативним результатом, адже оцінка її багато в чому залежить від оцінки правомірності поведінки, наслідком якої став цей результат. Наприклад, будь-яку техніку можна розібрати за для її удосконалення чи за для того, щоб нею ніхто не скористався, результат один – не працююча техніка.

Умови правомірності діяння, результатом якого стало спричинення шкоди охоронюваним кримінальним правом інтересам, передбачені, зокрема, в Розділі VIII Кримінального кодексу України «Обставини, що виключають злочинність діяння». В цьому розділі визначені обставини, за яких діяння, що формально містить всі ознаки злочину, не є ним.

Проте в теорії кримінального права існує певна дискусія щодо можливості застосування норм даного інституту до співробітників органів внутрішніх справ, а саме ст. ст. 36, 37, 38, 39 КК України.

Так, професор Ю. В. Баулін, визначаючи обставини, що виключають злочинність діяння як конкретний акт соціально корисної (соціально прийнятної) правомірної поведінки, який зовнішньо схожий зі злочинами та вчинюється за наявності певних підстав, що виключають злочинність діяння, а тим самим й кримінальну відповідальність за спричинену шкоду, вказує, що необхідна оборона, крайня необхідність, а затримання особи, яка вчинила злочин, це є право, яке надається кримінальним законом пересічному громадянину. Відповідно для правоохоронців така поведінка є юридичним державно-владним повноваженням, видом та мірою службової поведінки, тому кваліфікувати її слід відповідно до вимог, що передбаченні при виконанні саме професійних обов'язків, а не за кримінально-правовими положеннями інституту обставин, що виключають злочинність діяння.

Не погоджується з таким тлумаченням дослідник В. І. Осадчий, зазначаючи, що право діяти при обставинах, що виключають злочинність діяння, поширюється і на співробітників правоохоронних органів, але опосередковано, деталізуючись в нормативно-правових положеннях відповідних законодавчих актів. Так, Закон України «Про міліцію» регламентує підстави і порядок застосування вогнепальної зброї і спеціальних засобів, засобів фізичного впливу. Але саме це право на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і засобів фізичного впливу виникає з положень кримінально-правового інституту та обставин, що виключають злочинність діяння.

Таку ж думку підтримує й російська авторка Л. М. Смирнова. Вона зауважує, що зміст обставин, що виключають злочинність діяння полягає в певній сукупності умов (ознак), за наявності яких діяння, що спричинило значну шкоду об’єкту кримінально-правової охорони і формально схоже на злочин, не є злочином. Розбіжності дії правових положень цього інституту щодо кола суб’єктів дослідниця не вбачає, тому вважає доцільним поширювати дії обставин, що виключають злочинність діяння, передбачені кримінальним правом, й на співробітників органів внутрішніх справ.

Дійсно, як вірно зауважує Ю. В. Баулін, для міліціонерів певні дії є державно-владним повноваженням в силу їх правового статусу. Тому при оцінці правомірності дій співробітників органів внутрішніх справ необхідно враховувати особливості їх правового статусу. Однак це не означає, що їх дії не можуть підпадати під кримінально-правові норми обставин, що виключають злочинність діяння. На співробітників міліції покладено обов’язок діяти за наявності обстановки небезпечного посягання на охоронювані законом права й інтереси, за наявності обстановки затримання особи, що вчинила злочин, безпосередньо після посягання, при наявності обстановки небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини, а також суспільним інтересам чи інтересам держави. Отже, вони, знаходячись в конкретних обставинах (обставинах, що виключають злочинність діяння), повинні діяти за тих умов, які визначені законодавцем. Мова повинна йти про особливості механізму реалізації певних повноважень, які передбачені (надані) законодавцем, в тому числі за умов наявності обставин, що виключають злочинність діянь, передбачених Кримінальним кодексом України.

З огляду на те, що співробітники органів внутрішніх справ мають спеціальні навички застосування вогнепальної зброї і засобів фізичного впливу, а надані їм повноваження переважно носять дискреційний характер, тобто їх реалізація співробітниками міліції багато в чому залежить від розсуду останніх, тому цілком зрозумілим є прагнення законодавця детально регламентувати порядок здійснення тих повноважень, що наперед несуть можливість заподіяння шкоди особі. Це стосується, насамперед, застосування фізичної сили та спеціальних засобів.

Таким чином, кваліфікуючи дії співробітників органів внутрішніх справ, що спричинили шкоду об’єкту кримінально-правової охорони при виконанні службових обов’язків, необхідно з’ясувати ціль, до досягнення якої прагнув правоохоронець та дотримання ним вимог, що передбачені обставинами, що виключають злочинність діяння, й закріплених в Законах України «Про міліцію», «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» та відповідних підзаконних нормативно-правових актах МВС України.