До питання про поняття джерела підвищеної небезпеки

Джерелу підвищеної небезпеки в юридичній літературі присвячено багато наукових праць, проте і досі єдиної думки стосовно поняття «джерело підвищеної безпеки».

В науці цивільного права є декілька концепцій про поняття джерела підвищеної небезпеки. У працях вчених М. М. Агаркова, Б. C. Антимонова, Д. В. Бобрової, В. Г. Вердникова, К. Б. Ярошенко та деяких інших цивілістів джерело підвищеної небезпеки визначається як діяльність, що пов’язана з експлуатацією небезпечних об’єктів. В. М. Маслов, Ю. Х. Калмиков, Ю. С., Ю В. Чернов та інші автори вважають, що це речі матеріального світу, які наділені особливими властивостями і створюють підвищену небезпеку їх експлуатації. Є і третя точка зору, якої притримуються О. О. Красавчиков, В. Л. Мусіяка, А. П. Плешков та інші науковці: джерело підвищеної небезпеки – це речі матеріального світу, наділені певною енергію, які в процесі їх експлуатації виявляють шкідливість для оточення [1, с. 116].

Концепція «діяльності» зайшла своє втілення у чинному законодавстві, зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) джерело підвищеної небезпеки це діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо – і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. У практиці виділяють дві основні ознаки джерела підвищеної небезпеки: непідконтрольність відповідної діяльності безперервному і неосяжному контролю з боку людини; високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої шкоди цією діяльністю [2, с. 66–67].

Проте діяльність людини сама по собі без зв’язку з конкретними матеріальними об’єктами не може стати підвищено небезпечною для оточення. Саме тому для джерела підвищеної небезпеки головним залишається все ж його об’єкт. Найчастіше вчені, які доводять концепцію «діяльності» ототожнюють її з матеріальними об’єктами. До того ж, неприпустимість цієї концепції проявляється при вирішенні питання суб’єкта відповідальності. Адже важливою особливістю відповідальністю за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є покладання її не на особу, що безпосередньо керувала джерелом під час заподіяння шкоди, а на володільця цього джерела. Отже, поняття володіння при будь-якому тлумаченні застосовується лише до речей, а не до діяльності.

Концепція «джерело – властивості» заслуговує на увагу, проте не слід забувати, що головним і визначальним для джерела підвищеної небезпеки залишається річ, а з наявністю фізичних, біологічних, хімічних тощо властивостей ми можемо лише відмежувати один предмет від іншого.

Концепція «джерело-енергія» обумовлює залежність ступеня небезпечності суспільної діяльності від об’єктивної природи (характеру): все, створене людиною, залишається під впливом природи [3, с. 5].

Враховуючи вищесказане, підтримаю позицію авторів, які вказують, що джерелом підвищеної небезпеки є речі, обладнання, які знаходяться в процесі експлуатації і створюють в процесі експлуатації підвищену небезпеку для оточуючих. Вважаю, що саме таке визначення має знайти своє втілення у ЦК.

Перелік цих речей не потрібно встановлювати у ЦК як це є зараз з наступних причин. Перш за все, він ніколи не може бути вичерпним у зв’язку з об’єктивними причинами (наприклад, пов’язаних з появою нових технологій або зміною окремих умов життя). Вичерпний перелік безпідставно може звужувати або розширювати коло об’єктів, які створюються підвищену небезпеку. Наприклад, колись на території нашої країни, володільцями джерел підвищеної небезпеки визнавалися особи, які займалися приватним підприємництвом. Однак, тепер немає такої підстави, і вона не вказана у нормах чинного ЦК. Навіть у самому великому переліку не можливо перелічити всі можливі джерела підвищеної небезпеки, що зумовлює необхідність обґрунтування на практиці в кожному конкретному випадку наявності джерела підвищеної небезпеки.

Поняття джерела підвищеної небезпеки потребує подальшого наукового обґрунтування і є актуальним для юридичної науки.

Список літератури: 1. Н. Терещенко. Поняття джерела підвищеної небезпеки // Право України. – 2000. – №11. – с. 115-118. 2. Алмазі М. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки: деякі питання// Право України. – 2000. – №12. – с. 66-69. 3. Приступа С. Н. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности / Учеб.пособие. – Харьков: Юрид.ин-т, 1986. – 30 с. 4. Белякова А. М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда (теория и практика). – М.: Моск. гос. ун-т, 1986. – 149 с.