Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Виключне право на доменне ім’я: позиція Європейського суду з прав людини

З розвитком Інтернет доменне ім’я (буквено-цифровий вираз, що ідентифікує будь-який комп’ютер абонента у мережі Інтернет) вже не є просто якимось ідентифікатором адреси комп’ютера, розміщеного в Інтернет, а досить часто виокремлює серед інших сферу діяльності певної компанії (особи), її товари або послуги. Доменні імена сьогодні все більше співвідносяться з потребами цілого бізнесу і, як наслідок, їх велика вартість. Наприклад, домен Cruises.co.uk оцінюється в $ 1 000 000, домен Casino.de в $625 000, а не так давно домен business.com було продано на аукціоні за 7,5 млн. доларів.

У зв’язку з цим, вбачається цікавою позиція Європейського суду з прав людини щодо прав на доменні імена.[55]

1. Європейський Суд з прав людини виключне право використання доменного імені в Інтернеті розглядає як «майно» в значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції[56] (підкр. С.О.). При цьому Суд звертає увагу на те, що теорія «власності», має самостійне значення, яке не обмежується володінням виключно матеріальними речами і не залежить від формальної класифікації в національному праві. Інші суб’єктивні права та інтереси, що утворюють поняття майно, також можуть розглядатися як «права власності», а відповідно, і як «об’єкти власності» в цілях даної статті Протоколу.

Свою позицію Суд обґрунтував майновою, економічною цінністю такого «майна» для його «власника».

Дійсно, домен – є певним благом, яке може належати чітко визначеній особі чи кільком особам, обмежено в просторі, має економічну (комерційну) цінність і може, що головне, задовольнити інтереси (потреби) його носія.[57] Насамкінець відомо (ст. 178 ЦК України), що лише ті матеріальні та нематеріальні блага не можуть перебувати в обороті, які прямо визначені в законі. Отже, за своїми ознаками домен (доменне ім’я) може в повній мірі обертатися в економічному обігу (бути предметом правовідносин, на який спрямована поведінка їх учасників), і їх володілець може використовувати всі юридичні конструкції щодо розпорядження цим благом.

Зазначений висновок, поділяється і Європейським судом, який зазначає, що реєстрація доменів особою дозволяє їй використовувати зареєстровані доменні імена і передавати їх третім особам. Внаслідок чого володілець домену може пропонувати Інтернет-відвідувачам його доменних імен рекламу, інформацію, товари чи послуги, можливо, і на оплатній основі. Насамкінець, володілець домену може продати право використання доменних імен третій особі.

2. Заборона на використання та розпорядження доменними іменами, яка не тягне перехід прав заявника за його договорами з реєстратором, є контролем над використанням власності, майна в розумінні § 2 ст. 1 Протоколу № 1 (підкр. С.О.).[58] Такі заходи як конфіскація (в тому числі в результаті злочину) та знищення майна, хоча й тягне позбавлення цього майна, проте, на думку Суду, спрямовані на запобігання подальшого розпорядження об’єктами, використання яких було визнано незаконним, і забезпечують виконання заборони.

Заборона на використання і розпорядження доменними іменами конкретною особою сприяє захисту загального законного інтересу в підтриманні функціонуючої системи захисту товарних знаків та/або інших позначень, так як спрямована на запобігання неправомірному використанню третіми особами розрізнювальної здатності та репутації охоронюваних знаків та імен, що наносить збитки їх володільцям.

Зазначений висновок Суду базується, як представляється, на історично сформованому погляді на те, що право власності, як прояв людської свободи, не може бути повністю необмеженим і правопорядок, який регулює суспільне співіснування, може встановити певні межі абсолютної свободи власника, покладаючи на «власність» деякі «обмеження і інтересах суспільства» або «в інтересах приватних осіб».[59]

3. Володілець доменних імен відповідає за перевірку того, чи порушують реєстрація і використання відповідних доменних імен права третіх осіб, і не залежно від цілей реєстрації доменних імен він усвідомлює ризик того, що його доменні імена можуть вступити в конфлікт з правами інтелектуальної власності третіх осіб, що виникли раніше (підкр. С.О.).

4. Суд не вважає достатньою підставою для запобігання посяганням на права третіх осіб (товарні знаки та/або (комерційні) імена) дозвіл володільцю зареєстрованого домену використовувати його навіть за умови усунення на відповідних його веб-сайтах можливості змішування з третіми особами. Іншими словами, Суд з метою забезпечення загального інтересу в захисті товарних знаків та/або (комерційних) найменувань забороняє особі використання зареєстрованих ним доменних імен без будь-яких виключень.

Закріплена в рішенні позиція Європейського суду з прав людини щодо доменних імен та прав на них дає добру можливість науковцям та правозастосовчій практиці рухатися далі: досліджувати можливість застосування традиційних засобів захисту права власності безпосередньо для захисту прав на домени, визначати особливості обігу зазначених об’єктів в цивільному обороті та виявляти інші особливості названих благ, які мають знаходити адекватну правову регламентацію.

Нестеренко П. В.

Правове регулювання діяльності вищих навчальних закладів

1. Після того як Україна приєдналася до Болонського процесу, її система вищої освіти значною мірою залучається до реалізації його положень на всіх рівнях. Основними документами, які опосередковують гармонізацію національних освітніх систем європейських країн, які долучилися до Болонського процесу, є Велика хартія університетів (Болонья, 1988), Лісабонська конвенція (1997), Сорбонська декларація (Париж, 1998) та Болонська декларація (1999).

В Україні, яка взяла на себе зобов’язання щодо реформування освітнього законодавства до 2010 року, відбувається реструктуризація системи вищої освіти, доречи значною мірою хаотична та безсистемна. На сьогоднішній день Міністерством освіти та науки України створений проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» відповідно до вимог Болонського процесу»[1], який оцінюється більшістю вчених та правознавців як до певної міри неузгоджений та такий, що суперечить положенням Конституції, Кодексу законів про працю та інших законів.

Основні зміни, які розробники законопроекту пропонують внести до чинного Закону України «Про вищу освіту» стосуються правового статусу студентів, зокрема їх прав та обов’язків після закінчення вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ), автономії ВНЗ; статусу національного і профільного ВНЗ; системи управління; процедури призначення ректора; присвоєння наукових ступенів і звань, ліцензування освітньої діяльності та акредитації напрямів, спеціальностей; забезпечення гарантії якості освіти, післядипломної освіти тощо. Як зазначив Іван Вакарчук, Закон України «Про вищу освіту» у новій редакції має забезпечити якість освіти. На думку міністра, «посилення участі громадськості в управлінні освітою забезпечить рівний і справедливий доступ до освіти»[2].

2. Якщо аналізувати зміст проекту вказаного закону, то слід відмітити проблеми, які так і не були вирішені його розробниками. Зокрема, стаття 23 у новій редакції не вирішила проблем правового статусу ВНЗ, а лише, на нашу думку, їх поглибила. На жаль, черговий раз питання організаційно-правової форми ВНЗ залишилось невизначеним. Організаційно-правова форма юридичної особи впливає на особливий правовий режим організації і діяльності юридичної особи, а саме співвідношення прав юридичної особи і її учасників на майно юридичної особи, порядок управління цим майном, отримання і розподіл прибутку, розподіл збитків між учасниками[3, с. 3–4]. Ст. 23 лише вказує, що «вищий навчальний заклад є юридичною особою, що створюється у передбачених законодавством організаційно-правових формах для здійснення освітньої та інших видів діяльності». При цьому жоден чинний нормативно-правовий акт не визначає переліку можливих організаційно-правових форм ВНЗ. І якщо для державних ВНЗ ця проблема не є суттєвою, оскільки історично склалася практика створення їх виключно у формі установ, то для приватних ВНЗ це проблема, яка потребує нагального вирішення.

Форма непідприємницького товариства не підходить для створення приватного ВНЗ, по-перше, через те, що однією із спеціальних ознак непідприємницьких товариств є «наявність істотних соціальних зв’язків, через які люди об’єднуються в єдине ціле» [4, с. 128]. Цей зв’язок між засновником та юридичною особою виявляється здебільшого у корпоративних, членських відносинах, і тому при зміні суб’єктного складу засновників приходилось би ставити питання про припинення діяльності ВНЗ. По-друге, всі непідприємницькі товариства створюються для задоволення потреб їх учасників у певних товарах та послугах або для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, а коло осіб, які споживають освітні послуги ВНЗ, є необмеженим. Хоча слід зазначити, що на практиці існують випадки створення суб’єктів освітньої діяльності у формі непідприємницьких товариств. Яскравим прикладом є Християнський гуманітарно-економічний університет, створений у 1997 році у м. Одеса у формі громадської організації, у якому і викладачі і студенти мають статус членів цієї організації.

Натомість організаційно-правова форма установи як найкраще підходить для здійснення «освітньої та інших видів діяльності» і реалізації таких завдань, як «здійснення освітньої, наукової, науково-технічної, виробничої діяльності та роботи з впровадження досягнень науково-технічного прогресу у відповідну галузь економіки». Тим більше, що форма установи у випадку її закріплення як єдино можливої, дозволила б розглядати приватні ВНЗ не тільки як непідприємницькі, але і як неприбуткові (з точки зору податкового законодавства) юридичні особи.

8. Підсумовуючи викладене, слід відзначити необхідність усунення прогалин і недоробок у проекті нового закону про вищу освіту, і доповнити його відповідно положеннями про організаційно-правову форму (установи) ВНЗ як державної, так і приватної форми власності та закріпити непідприємницький статус останніх.

Список літератури: 1. Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (порівняльна таблиця) [Електронний ресурс] // Освітній портал. – Режим доступу: http:// www.osvita.org.ua/xfiles/pravo/bill/education.doc. – Заголовок з экрану. 2 Іван Вакарчук: «Закон України «Про вищу освіту» у новій редакції має забезпечити якість освіти» [Електронний ресурс] // Освітній портал. Університет «Крок» – Режим доступу: http:// www.osvita.org.ua/articles. – Заголовок з экрану. 3. Белов В.А. Хозяйственные общества / В.А. Белов, Е.В. Пестерева. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2002. – 198 с. 4. Цивільне право України : курс лекцій: У 6 т. / за ред. Р.Б. Шишки, В.А. Кройтора. – Х. : Еспада, 2004. – Т. 1, кн. 2. – 392 с.