Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства - Матеріали науково-практичного семінару

СпІрнІ питання процесуального статусу захисника в кримІнальному судочинствІ

 

Здійснювана в Україні судово-правова реформа покликана сприяти створенню в чинному законодавстві дієвих механізмів, які б забезпечували особі ефективний захист від підозри чи обвинувачення під час провадження в кримінальних справах. Реалізація цього завдання можлива лише в разі глибокого переосмислення положень процесуальної теорії щодо кола осіб, які допускаються до кримінальної справи як захисники, їх процесуального статусу, змісту його елементів, а також вивчення практики застосування законодавства, яке регулює право на захист. Питання про роль захисника в кримінальному судочинстві до цього часу залишається дискусійним, що не може негативно не позначатися на правовому регулюванні його процесуального статусу. Аналіз висловлених в літературі точок зору дозволяє виділити три підходи до визначення статусу захисника в кримінальному процесі: 1) захисник – помічник суду; 2) захисник – представник обвинуваченого; 3) захисник – самостійний учасник кримінального судочинства.

Першу точку зору у свій час обґрунтовував М.О. Чельцов, який вважав, що діяльність адвоката-захисника має велике суспільне і державне значення та спрямована на те, щоб надавати допомогу органам досудового розслідування і суду у встановленні істини в кримінальній справі (1). Ця позиція неодноразово піддавалася критиці. Не можна не погодитися з аргументами І.Д. Перлова, який підкреслював, що визнання захисника помічником суду (слідчого) призведе до того, що він буде сприяти їм у встановленні всіх обставин справи, у тому числі й тих, що викривають підозрюваного й обвинуваченого та обтяжують їх покарання. Але така роль захисника завдавала б значної шкоди його підзахисному. Звичайно, з позицій змагальності захисник під час розгляду справи сприяє правосуддю, але така допомога не може суперечити інтересам обвинуваченого (підсудного). Його головна місія – захищати підсудного та надавати йому необхідну правову допомогу.

П.С. Елькінд, В.К.Шпільов вважали, що захисник є представником обвинуваченого, обґрунтовуючи це тим, що він бере участь в кримінальній справі в інтересах свого підзахисного, за його дорученням або згодою, і в будь-який момент може бути усунутий з процесу за волевиявленням обвинуваченого (підсудного). Із такою позицією важко погодитися, оскільки відповідно до чинного законодавства представники мають такий же обсяг процесуальних прав, як і особи, котрих вони представляють. Якщо ж порівнювати процесуальні права захисника та обвинуваченого (підсудного), то можна побачити істотну відмінність між ними. У захисника значно ширший обсяг таких прав, що свідчить про його певну процесуальну самостійність. До того ж, у законі чітко вказано, що захисник уповноважений здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та надавати їм необхідну юридичну допомогу (4), а не представляти їх інтереси.

Вважаємо, що захисник є самостійним суб’єктом кримінального процесу, оскільки законодавець наділив його сукупністю процесуальних прав і обов’язків для здійснення функції захисту в кримінальному судочинстві. Разом з тим, слід підкреслити, що самостійність захисника обмежується позицією його підзахисного та залежить від волевиявлення останнього. Беручи участь у кримінальному судочинстві, захисник зобов’язаний узгоджувати лінію захисту з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним і формувати єдину правову позицію в кримінальній справі.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Див.: Чельцов М.А. Уголовный процесс. М., 1969. стр. 76-78.2. Див.: Перлов И.Д. Право на защиту. стр.29. 3. Див.: Строгвич М.С. Курс советского уголовного процесса. М., 1958. стр.135. 4. Ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України