Удосконалення юридичноЇ технІки як важливий чинник реформування кримІнально-процесуального законодавства украЇни

Спроба реформувати кримінально-процесуальне законодавство України супроводжувалася розробкою низки проектів Кримінально-процесуальних кодексів, у яких концептуальні питання процедури кримінального судочинства висвітлювалися досить по різному. Ознайомившись із змістом останнього проекту Кримінально-процесуального кодексу України станом на 21.05.2007 р., підготовленого робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, вважаю за необхідне звернути увагу на деякі його положення, котрі потребують подальшого теоретичного дослідження та належного вирішення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 27 проекту КПК державним обвинувачем є службова особа органу прокуратури, до компетенції якої разом з іншими повноваженнями відносяться також подача слідчому судді клопотання про застосування заходів процесуального примусу, пред’явлення обвинувачення та складання обвинувального акту. Слід зазначити, що відповідно до норм зазначеного проекту виконання вказаних дій є прерогативою лише прокурора, що свідчить про неприйнятне, на мою думку, обмеження процесуальних повноважень слідчого. Разом з цим, вищевказані положення проекту КПК суперечать ст. 121 Конституції України, згідно з якою прокуратура позбавляється функції досудового розслідування після сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, котрі регулюватимуть її функціонування, про що зазначено у п. 9 Перехідних положень Основного закону. Вважаю, що подібні норми проекту КПК не повинні суперечити конституційним положенням та їх дія має бути розрахована на перспективу.

Хотілося б також звернути увагу на положення ст. 62 проекту КПК, згідно з якою спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Таке загальне розуміння терміну «спеціаліст» у кримінальному судочинстві, на мою думку, є занадто надмірним. Участь цього суб’єкта повинна обмежуватися лише межами слідчої чи судової дії. У інших випадках вищевказане тлумачення даного терміну призводить до логічної поставки питання щодо процесуального оформлення результатів діяльності спеціаліста поза межами цих дій. Можливо у проекті КПК доцільно передбачити процесуальні особливості участі у кримінальному судочинстві таких суб’єктів як «обізнаний свідок» та «консультант».

Думається, що у проекті КПК початок досудового розслідування повинен мати більш детальну процесуальну характеристику. Так, зокрема, залишається незрозумілою сутність “іншого джерела” інформації, з якого органу розслідування стають відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (ст. 185 проекту КПК). Невизначеним залишається також питання щодо процесуального оформлення акту про початок досудового розслідування.

На мій погляд, викладення ч. 1 ст. 186 проекту КПК наступним чином: «досудове розслідування має бути закінчене у розумний строк» є не зовсім вдалим, оскільки таке формулювання завдяки його відносності може призвести до випадків необґрунтованого затягування початкового етапу процесуальної діяльності.

У проекті КПК, що аналізується, доцільно також визначити органи досудового розслідування, як це було зроблено у інших попередніх проектах КПК. Крім цього, у низці статей даного проекту використовується термін «слідчий суддя», хоча окремої норми, яка б визначала процесуальний статус цього суб’єкта, у ньому не передбачено.