Коноплицька о.в. психолог вдсо при умвс україни в рівненській областіПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ЮРИДИЧНИХ КАДРІВ ДЛЯ РОБОТИ В ЮВЕНАЛЬНІЙ ЮСТИЦІЇ Демократична держава, яка дбає про своє майбутнє, не може бути байдужою до долі дітей, і насамперед тих, які вступили у конфлікт із законом. На жаль, процеси, що відбуваються останнім часом в українському суспільстві, вкрай негативно впливають на формування молодого покоління; зокрема, про це свідчить зростання рівня злочинності серед неповнолітніх. Хоча в останні роки прийнято ряд законів, спрямованих на захист прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, статистична звітність та останні дані судової практики, свідчать, що в багатьох випадках держава (суспільство) починає реагувати на проблеми неповнолітніх, коли процес криміналізації неповнолітніх стає незворотнім. Кілька останніх років широке коло вітчизняних фахівців вивчає питання, щодо можливості та доцільності запровадження у нашій країні таких інститутів як відновне правосуддя та ювенальна юстиція. Дана система органів використовує у своїй діяльності спеціальні правила спілкування з неповнолітніми, які притягнуті до кримінальної відповідальності. Ювенальна юстиція виникла на основі поєднання формальної та юридично організованої системи державних судів та принципів індивідуально спрямованого піклування про неповнолітніх. Саме таке поєднання сприяло розробленню унікального способу роботи з певною категорією правопорушників, через що й було фактично змінено систему кримінального правосуддя щодо неповнолітніх. Проте сутність ювенальної юстиції полягає в тому, щоб підпорядкувати діяльність судової влади вирішенню завдань (проблем), які до цього часу загальні суди не вирішували, а саме – завдань соціалізації молодих людей і виховання їх як законослухняних членів суспільства. Іншими словами, ювенальна юстиція – це, насамперед, система спеціальних державних і не державних інститутів, спрямованих на захист прав неповнолітніх та на здійснення правового впливу на них і їх оточення. На сьогодні українські правники й інші зацікавлені спеціалісти дійшли спільного висновку про необхідність запровадження зазначених інститутів у судову систему України, але різні позиції та підходи до здійснення правосуддя щодо неповнолітніх зумовили суперечки про те, якими саме вони мають бути та які функції будуть виконувати. Стан підліткової злочинності в нашій країні викликає серйозну занепокоєність держави і суспільства та зумовлює потребу пошуку нових способів її попередження, вжиття додаткових заходів з боку державних органів і громадськості, які б сприяли поступовому скороченню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх, що і спонукало до проведення дослідження. Стратегія дослідження, що проводилося на базі загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступеня м. Рівне та Дубенської виховної колонії (ВК), де було охоплено 80 учнів 8-11 класів ЗОШ віком 14-17 років і учнів ВК віком 14-18 років, передбачала аналіз способу взаємодії та характеру ставлення працівників колонії до своїх вихованців через діагностику характерологічних особливостей учнів, з якими вони працюють. З’ясувалося, що однією з причин виникнення злочинної поведінки неповнолітніх (серед даних респондентів) є взаємний вплив негативних факторів зовнішнього середовища і особистість самого неповнолітнього. Як показує вивчення правопорушень неповнолітніх, підліток найчастіше може вчинити злочин під безпосереднім впливом однолітків чи дорослих осіб, підкоряючись тиску натовпу. У більшості таких підлітків у структурі особистості домінують негативні якості: лінь, безвільність, безвідповідальність, конформізм, агресивність тощо. Найважливішою умовою формування особистості «важкого» підлітка в більшості випадків є негативні сімейні умови, алкоголізм батьків чи родичів, їхня аморальна поведінка. Однак часті випадки, коли перекручену моральну атмосферу навколо неповнолітнього створюють батьки, які люблять його і бажають йому добра, але не володіють достатньою педагогічною культурою. Кожен засуджений потрапляючи у ВК може зіткнутися з великою кількістю проблем і мріє тільки про закінчення терміну покарання. Слід зауважити, що майбутні працівники пенітенціарної системи мають досягти того, щоб засуджений намагався перевиховати себе, свою особистість, відновив раніше порушенні якості, необхідні для його повноцінної життєдіяльності в суспільстві. Це положення буде виконуватись лише за однієї умови: майбутній вихователь не буде приймати до уваги соціальний статус вихованця, не повинен керуватися своїм сформованим негативним стереотипом щодо ув’язнених, уважніше ставитись до періоду адаптації підлітків, які потрапили до колонії після винесення вироку; до закінчення терміну перебування злочинця у виховній установі; адаптація його до відповідних умов соціального середовища перед виходом на волю. Сформовані соціальні стереотипи вихователів не дозволяють об’єктивно виконувати свої обов’язки по відношенню до своїх вихованців. Цікавим фактом виявилося те, що вчителі ЗОШ і ВК не знають досконало тих учнів з якими вони працюють, їх життєві цілі і плани на майбутнє. Обрахувавши дані отриманих результатів дослідження ми бачимо, що коефіцієнт кореляції двох змінних, а саме: цінності якими керуються учні ЗОШ і учні ВК високий (r=0,810), що вказує тісний зв’язок цих змінних. Що ж стосується вихователів ВК і класних керівників ЗОШ, то цінності, якими, на їх думку, керуються їх учні не відповідають реальному результату опитування цих учнів. Це було підтверджено коефіцієнтом кореляції, який в процесі дослідження був обрахований і виявився низьким (r=0,459), що вказує на несуттєвість існуючого зв’язку. Необхідно також відзначити, що оскільки злочинність у дитячому середовищі є дуже актуальним питанням, профілактична робота в цьому напрямі потребує вдосконалення. Зусилля слід зосереджувати на пошуку ефективних форм взаємодії державних і недержавних установ і організацій з метою виявлення глибинних процесів, які породжують злочинність неповнолітніх, попередження злочинів і їх профілактики, правового впливу на неповнолітніх, що вчинили злочин, та осіб, які своїми діями сприяли антисоціальній поведінці підлітків, соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників й адаптації їх у суспільстві. Відновне правосуддя співвідноситься з кількома науковими дисциплінами як правового, так і не правового характеру. Правові – це кримінальне право та кримінальний процес. Не правовою виступає психологія: загальна, соціальна, юридична. Кожна з цих галузей науки робить свій внесок у теоретичну базу відновного правосуддя. Сумісна діяльність різних галузей науки потребує вміння працювати комплексно та інтегрувати діяльність професіоналів з різноманітних сфер – кримінального і кримінально-виконавчого права, кримінально-процесуального права, кримінології, соціальної роботи, психології і корекцiйної підготовки. Позитивним зрушенням, є хоч і повільна, але доволі стійка трансформація системи правосуддя від превалювання каральної моделі правосуддя до реституційної та реінтеграційної моделей. В Україні нині необхідно із залучення громадськості, наукових інститутів повно дослідити питання (із прогнозом на майбутнє) стосовно основних причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, та проаналізувати у зв’язку з цим ефективність правосуддя щодо неповнолітніх, звернути увагу на добір і підготовку кадрів суддів (особливо для ювенальних судів), працівників досудового слідства, органів, які займаються питаннями запобігання вчиненню правопорушень. За таких обставин професійна підготовка майбутніх працівників системи МВС, якщо вона проводиться на базі вищих навчальних закладів в умовах стаціонару, повинна забезпечувати їх повну готовність (психологічну, фізичну, юридично-правову) до самостійних дій відразу ж після завершення навчання. Необхідність підвищення професійно-психологічної компетенції співробітників органів внутрішніх справ, є одним із нагальних державних завдань у сфері соціально-гуманітарної політики в сучасних умовах. Під професійно-психологічною компетентністю здатність працівника МВС кваліфіковано виконувати визначені види соціально-педагогічних робіт в межах правоохоронної професії, досягати при цьому високих кількісних і якісних результатів праці на основі наявних професійних та психолого-педагогічних знань, умінь і навичок. Досить актуальною являється розробка психологічних проблем підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів. Серед юридичних професій є такі, оволодіння якими потребує не тільки задатків, талану та освіти, але і більшого життєвого досвіду. Успіхи в юридичній діяльності, особливо пов’язані з спілкуванням, керівництві людьми в особливих ситуаціях, визначаються не тільки академічною оцінкою отриманих знань та здібностями до навчання, але й цілим рядом інших особистісних якостей, які в учбовому процесі, як правило, не реалізуються та не перевіряються. У сучасних умовах діяльності органів правопорядку існує необхідність підвищення професійно-психологічної підготовки співробітників, у тому числі в області організації професійних контактів. Ефективність спілкування прямо залежить від знання його психологічних особливостей, етапів і наявності в учасників взаємодії конкретних психологічних умінь, які надають можливість психологічно грамотно підходити до конструювання конкретних актів професійного спілкування, плануючи в процесі їхньої реалізації досягнення конкретних службових задач. Професійне спілкування орієнтоване на пізнання і складання первинного психологічного портрета людини, яка взаємодіє з працівником органів правопорядку. Слід зазначити, що психологічна інформація про іншу людину залежить від конкретної ситуації спілкування і відображення його особистісних властивостей, ступеня ознайомлення з ним, наявності визначеної інформації про нього в характеристиках, обліках, карних і оперативно-пошукових справах і т.ін. Психологічна підготовленість юриста повинна розглядатися не як бажаний додаток до його професійних якостей, а як обов’язкова складова частина професіоналізму. У зв’язку з цим слід мати на увазі три основні групи професійно-психологічної підготовленості юридичних кадрів: 1. Професійно-психологічні вміння. Частина дій і прийомів роботи юриста мають переважно психологічну спрямованість і зміст. Для їх успішного виконання психологічні рекомендації мають першорядне значення. Вищий ступінь оволодіння ними і характеризує професійно-психологічні вміння. До найважливіших з них відносяться: вміння враховувати і створювати психологічні умови для ефективного вирішення поставленого юридичного завдання; вміння професійно користуватися основними психологічними засобами; вміння користуватися особливими психологічними прийомами юридичної роботи. 2. Професійно-психологічна підготовленість юриста. Це професійно розвинуті психологічні якості. Встановлено, що професійно розвинутими у юриста повинні бути сприйняття, увага, психологічна спостережливість, пам’ять, уявлення, мислення. Відсутність чи недостатній розвиток цих якостей стримує оволодіння професійними навиками і вміннями, погіршує точність дій. Спосіб формування і розвитку даних якостей – насамперед вправи-тренінги, реальна практика. 3. Професійно-психологічна стійкість. Зв’язок її з загальною психологічною стійкістю особистості безсумнівний, але в той же час це спеціальна стійкість до специфічних факторів юридичної діяльності. Вона передбачає: відсутність психологічних реакцій негативного типу в екстремальних умовах чи при дії стрес-факторів; вміння виявляти розумну настороженість і увагу до ризику, небезпеки, несподіваності. стійкість до психологічного тиску з боку третіх осіб, які намагаються впливати на суворо законне ведення юридичних справ; вміння керувати собою в психологічно напружених, конфліктних ситуаціях та ін. Така структура психологічної підготовленості юриста має в своїй основі головну особливість його діяльності – це робота з людьми, серед людей і для людей. Процеси демократизації і гласності, що поглиблюються, вимагають серйозного ставлення до розуміння і формування професійних якостей юристів. Психологічна підготовка курсантів є одним із засобів досягнення нового якісного стану юридичних кадрів. Ламаш И.В. доцент кафедры общей и прикладной психологии и педагогіки УНИ ПЭС ХНУВД, кандидат психологических наук,доцент Психологические особенности подростков-геймеров В связи с нарастающей интенсификацией процессов компьютеризации общества все больший вес приобретают вопросы, связанные с тем, какое влияние оказывает глобальная информатизация на личность. Эти изменения затрагивают познавательную, коммуникативную и личностную сферы, трансформируют операциональное звено деятельности, пространственно-временные характеристики взаимодействия субъект-субъект и субъект-информационная система, процессы целеполагания, потребностно-мотивационную регуляцию деятельности. Особенный интерес может представлять изучение психологических аспектов взаимодействия с компьютером у подростков и юношей - в период, когда образование важнейших составляющих личности и самосознания человека во многих аспектах только начинается и далеко от своего завершения, но вместе с тем, уже можно говорить об автономизации личности ребенка от взрослых и об открытии им возможностей дальнейшего самостоятельного развития, Этот период является своеобразным переломным моментом в развитии человека, и увлечение компьютером может способствовать как дальнейшему прогрессу в становлении личности, так и формированию пассивной зависимости от компьютера, тормозящей ее развитие. Объектом нашего исследования выступили психологические особенности подростков, предмет был определен как психологические особенности подростков-геймеров. Целью нашего исследования было изучение психологических особенностей подростков-геймеров. В исследовании участвовали подростки 11-12лет, которые были распределены по следующим группам: 1)играющие в интернет-клубе не менее 5 раз в неделю не менее 1 часа 2) играющие дома не менее 5раз в неделю не менее 1часа – 11 мальчиков; 3) редко или никогда не играющие в компьютерные игры. – 14 мальчиков. Одной из методик, использованных нами в данном исследовании был вариант теста Кеттелла 12ФЛО-120, адаптированный Э.М. Александровской. Полученные при помощи 12ФЛО-120 результаты позволяют сделать следующее выводы. Получены достоверные различия по фактору А между всеми тремя группами, достоверно более высокие результаты отмечены в третьей группе, самые низкие во второй, первая группа занимает промежуточное положение. Таким образом, можно предположить что подростки, играющие дома, наименее общительны и доброжелательны, а представители третьей группы наиболее открыты в общении и приспособлены социально. По фактору В не получено достоверных различий, все испытуемые показывают невысокий уровень вербального интеллекта, обобщения и усвоения новых знаний. По фактору С во второй группе отмечено достоверное снижение показателя в сравнении с первой и третьей группами. Это можно интерпретировать следующим образом: в сравнении с представителями первой и третьей групп подростки , играющие дома, остро реагируют на неудачи, оценивают себя как менее способных по сравнению со сверстниками, обнаруживают неустойчивость настроения, плохо контролируют свои эмоции, испытывают трудности в приспособлении к новым условиям. Фактор Д в первой группе достоверно выше в сравнении со второй и третьей группами, т.е. подростки первой группы более возбудимы, менее уравновешены, что может быть связано не только с типом темперамента, но и с особенностями воспитания. Фактор Е в первой группе достоверно выше в сравнении со второй и третьей группами, т.е подростки из первой группы имеет более выраженную склонность к самоутверждению, противопоставлению себя как детям, так и взрослым, что нередко сопровождается поведенческими проблемами, наличием агрессии. Фактор F в первой группе достоверно выше в сравнении со второй и третьей группами, т.е подростки – посетители компьютерного клуба более энергичны и склонны к риску в сравнении с другими испытуемыми. Фактор G в первой группе достоверно ниже в сравнении со второй и третьей группами, подростки со сниженные показатели могут часто конфликтовать с родителями и учителями. У них отмечается непостоянство, несобранность, отсутствие стойкой мотивации. По факторам H и I не получено достоверных различий, представители всех трех групп показывают средние уровни смелости в общении со взрослыми и эмоциональной чувствительности. Фактор Q3 в первой группе достоверно ниже в сравнении с показателями второй и третьей группами, т.е. подростки из первой группы несколько хуже понимают социальные нормативы и контролируют свое поведение. По факторам О и Q4 во второй группе отмечено достоверное повышение показателя в сравнении с первой и третьей группами, что может объясняться тем, что представители второй группы менее эмоционально устойчивы, отличаются избытком побуждений, которые не находят практической разрядки в процессе деятельности. Таким образом, на основании полученных данных можно утверждать, что подростков-геймеров отличают некоторые психологические особенности, причем подростки, играющие в компьютерные игры в компьютерных клубах, обладают определенной психологической спецификой в сравнении с группой подростков также часто играющих в компьютерные игры дома, что предполагает индивидуализацию воспитательных программ и коррекционных воздействий. Семініхіна А.А. студентка 5 курсу гр. ПС дср 03-1 ННІ ПЕС ХНУВС Науковий керівник: Харченко С.В. кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної психології та педагогіки ННІ ПМІТ ХНУВС Соціальні установки та система відносин у неповнолітніх повій Вивчення особливостей дівчинок-підлітків з поведінкою, що відхиляється, обумовлене тим, що на сьогоднішній день зростає кількість підлітків, що демонструють переважно вiдхиляющiєся форми поведінки й, внаслідок цього виникла гостра необхідність у теоретичних й експериментальних даних про соціально-психологічні причини девіацiї поведінки. Актуальність дослідження особистісних характеристик саме неповнолітніх повій полягає в збільшенні їхньої кількості, необхідності надання їм психологічної допомоги. Дослідження було спрямовано на вивчення соціальних атiтюдів й особливостей системи відносин тому, що ці особистісні утворення є, власне кажучи, мотиваційними й лежать в основі спектра психологічних причин поведінки. Об'єктом дослідження виступає особистість підлітка. Предметом дослідження є соціальні установки й система відносин у підлітковому віці. Метою дослідження є виявлення особливостей соціальних установок і системи відносин у неповнолітніх повій. У дослідженні використалися наступні методики: 1."Тріада любові" Стендберга (містить у собі три шкали: близькість, пристрасть, відданість). Метою методики є виявлення переваги орієнтації на близькість, пристрасть або відданість у любовних відносинах. 2. Колірний тест відносин – проективний метод дослідження. Учасникам пропонувалося проранжувати 8 понять по ступені значущості. Поняття були наступними: "Я", "Мати", "Батько", "Міліціонер", "Повія", "Сутенер", "Кохання", "Мужчина". Потім було необхідно підібрати до кожного поняття відповідний колір. Третій етап діагностики полягав у тім, що учасниці розкладали кольори по ступені привабливості. 3."Опросник установок до сексу " Г. Айзенка складається з 11 основних шкал (дозволенність, сексуальна реалізованість, невротична сексуальність, знеособлений секс, порнографія, сексуальна сором'язливість, цнотливість, відраза до сексу, сексуальна збудливість, фізичний секс, агресивний секс) й 3 додаткових (сексуальне лібідо, сексуальна задоволеність, маскулінність-фемінність). У дослідженні аналізувалися тільки основні шкали. Дослідження проходило в очній формі, індивідуально. Тестуванню передувала бесіді, метою якої було встановлення контакту, довірчих відносин з учасницею. Експериментальна група - дівчини у віці від 12 до 16 років, чисельністю 20 чоловік, що проживають у притулку. У притулку перебувають від двох тижнів до 6 місяців. До цього вели безпритульний спосіб життя й з метою одержання засобів до існування були змушені займатися проституцією. Контрольна група - благополучні підлітки (20 осіб), учениці 8-10 кл. УВК № 14. Соціальні установки - мотиваційні утворення й тому мають динамічні характеристики. Аттитюд формується з досвіду, тобто є наслідком поведінки, однак і сама соціальна установка формує поведінку. Досліджуючи систему відносин повій й їх соціальних настанов, ми намагалися знайти ключ до психологічних причин поведінки, що відхиляється, і способам корекції девіацій. Відношення повій до різних сторін життя й атітюди до соціальних об'єктів специфічні й виходять із особливої особистісної організації, способу життя, проблемного оточення й стилю взаємин у батьківській родині. Неповнолітні повії вірогідно менше очікують у любові близькості й відданості, ніж благополучні школярки (див. табл. 1). Таблиця 1. Особливості відносини до любові в дівчинок - підлітків
Таблиця 2. Відношення до сексу в дівчинок-підлітків за рівнями вираженості, \%
|