Психолого-педагогічна складова підготовки працівників системи МВС - Матеріали науково-практичної конференції (Гіренко С.П.)

Доценко в.в. викладач кафедри загальної психології та  педагогіки ннІ пмІт хнувс

Професійна взаємодія між практичним психологом та підрозділами по роботі з особовим складом

Підвищення вимог до ефективної діяльності міліції в умовах реформування правоохоронних органів, становлення та розвиток відомчої системи освіти, в рамках інтеграції загальнодержавної системи освіти в Болонський процес, зумовило необхідність напрацювання нових підходів до виховання нового покоління фахівців для органів внутрішніх справ, спроможних професійно відповідати на виклики часу, утверджувати принципи законності, демократизму, відданості справі, захисту національних інтересів, безпеки особи, суспільства і держави.

Одним із напрямків реалізації особистісно-зорієнтованого підходу є психологічне забезпечення курсантів ВНЗ системи МВС в процесі навчально-виховного процесу. Зазначений підхід є одночасним розгортанням процесів виховання і самовиховання, що є одним із провідних факторів у формуванні творчого, відповідального громадянина, спроможного самостійно приймати компетентні рішення й вміло будувати свою професійну кар'єру. На зміну авторитарній педагогіці йде педагогіка співробітництва, педагогіка толерантності, де викладач, психолог, вихователь, керівник курсу та інші спеціалісти – це суб’єкти професійної взаємодії, а курсант – суб’єкт, здатний до саморозвитку, самоактуалізації, самоствердження. Значення та необхідність рішення проблеми індивідуального підходу в навчально-виховному процесі визнається багатьма авторами (О.Г. Асмолов, Л.І. Божович), Л.Ф. Обухова та ін.) Загальноприйнятним є те, що індивідуальність – це сукупність неповторно своєрідних рис та особливостей людини, що мають, в залежності від детермінації, як змістовні так і формально-динамічні характеристики. Формуючі у майбутніх правозахисників професійнозначущі якості необхідно якомога ширше використовувати індивідуально диференційований підхід з урахуванням вікових, типологічних особливостей, інтересів та можливостей курсанта. Проведення індивідуальної роботи передбачає систему виховних та психопрофілактичних заходів, які здійснюються з урахуванням індивідуальних особливостей курсанта і спрямовані на формування у нього необхідних умінь і навичок, високих особистісних та професійних якостей.

Метою даної статті є спроба висвітлити проблему організації професійної взаємодії між службою психологічного забезпечення (далі – практичний психолог) та викладачами, вихователями, керівниками курсів (далі – підрозділи по роботі з особовим складом). Розробка та вирішення цієї проблеми може сприяти розвитку професійної компетентності психологів, викладачів, керівників курсів, вихователів, підвищити ефективність їх роботи в цілому та упроваджувати особистісно-зорієнтований підхід в навчально-виховний процес курсанта.

Сьогодення потребує від викладачів уміння не просто давати знання курсантам, а навчати їх способам самостійного пошуку та аналізу інформації, керівникам курсів не просто вимагати знання та дотримання статутів, а формувати у курсантів мотивацію до несення служби. А це можливо в тому випадку, коли викладачі, керівники курсів, вихователі мають цілісне уявлення про всі індивідуальні особливості особистості курсанта на різних вікових етапах його розвитку.

Проблема професійної взаємодії між практичним психологом та викладачем вже висвітлювалася неодноразово, зокрема такими авторами як В.І. Московець, А.П. Москаленко та Д.О. Кобзін. На їхню думку викладач у вищому навчальному закладі є досить самостійною фігурою, яка має певний статус і найчастіше не потребує психологічної допомоги, або консультації. Однак, така точка зору є помилковою. Викладач потребує допомоги як в методичному плані, так і в ролі клієнта кабінету психолога.

Аналіз наукової літератури з проблеми професійної взаємодії допомагає виділити головні його характеристики. Взаємодія – це процес безпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один на одного, що породжує їх взаємну обумовленість та зв’язок.

Розрізняють наступні процеси взаємодії: міжособисту, групову, психофізичну взаємодію, взаємодію аналізаторів (В.В. Давидов, А.В. Запорожець, Б.Ф. Ломов, С.Ю. Головін) та види взаємодії: співпрацю, конкуренцію, конфлікт. Важливо зазначити, що ці види не лише взаємодія двох особистостей, вони відбуваються й між частинами групи, й між цілими групами. Особливістю взаємодії є причина обумовленість. «Кожна із взаємодіючих сторін виступає як причина іншої і як наслідок одночасно зворотнього впливу протилежної сторони, що обумовлює розвиток об’єктів та їх структур».

Співпраця (кооперація) – це коли просування кожного з партнерів до своєї мети, сприяє або хоча б не перешкоджає реалізації мети останніх. Характеризується об’єднанням зусиль учасників для досягнення сумісної мети при одночасному розподілі між ними функцій, ролей та обов'язків.

Суперництво (конкуренція) – це коли досягнення мети одним із взаємодіючих перешкоджає або виключає досягненню мети інших учасників. Зазвичай відрізняється сильною персональною залученістю, активізацією суб’єкта дії, частковою деперсоналізацією уявлень про «суперника».

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії. Щоб конфлікт почав розвиватися необхідний інцидент, коли одна із сторін починає діяти й при цьому защемляє інтереси іншої сторони.

В системі відомчої освіти присутні всі три види міжособистісної взаємодії. Зазвичай професійна взаємодія психолога з викладачем чи вихователем представлена як суперництво, а не співпраця, тому вирішення проблеми організації професійної взаємодії як кооперації практичних психологів з викладачами має виключно важливе значення і є однією з умов реалізації «принципів індивідуального підходу».

Взаємодія спеціалістів в навчально-виховному процесі розглядається в роботах Ю.К. Бабанського, М.Н. Данилова, Є.Д. Божовича, Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова (теорія розвиваючого навчання), І.С. Якіманська (особистісно-орієнтований підхід), В.П. Зінченко (психологічна педагогіка) та ін. Всі вони акцентували увагу на тому, що успіх навчальної діяльності, в якій той хто навчається є суб’єктом навчання, визначається взаємодією психологів з викладачами. У взаємодії відбувається й взаємонавчання. І.В. Вачков в своїх роботах розглядає обумовленість об'єктивними причинами питання взаємодії психолога з викладачем. Зокрема він зазначає, що психолог не в змозі виконувати всю необхідну психологічну роботу в процесі навчання; розвиток того, хто навчається неможливий без змін системи взаємовідносин в яких він знаходиться; взаємодія психолога й викладача підвищує їх професійну компетентність.

В довідковій літературі зазначається, що взаємодія – це взаємний зв'язок явищ, взаємна підтримка, узгоджені дії при виконанні будь-яких завдань. Взаємодія за змістом означає допомогу, підтримку, зв'язок, обумовленість, відносини, інтерес, зацікавленість, користь, обов'язки, довіру, поступливість, послуги, домовленість, повагу і таке інше. Зміст взаємодії як суперництва розкривається за допомогою таких понять як образа, докір, претензії, звинувачення, нападки, зневага, ворожість, ненависть та інше.

Ми розглядаємо взаємодію як співпрацю, підтримку, включеність та участь в єдиному процесі співпраці. Служба практичної психології здійснює психологічне супроводження навчально-виховного процесу ВНЗ й однією з пріоритетних моделей розвитку її діяльності може бути модель, що в своїй основі має участь, включеність, психологічна освіта, профілактика та діагностика своєї практики.

Аналізуючи досвід роботи служби психологічного забезпечення з питань психопрофілактики та індивідуально виховної роботи ми бачимо, що значний вплив на своєрідність та результативність навчальної діяльності курсантів має процес виховного та профілактичного впливу на особистий склад, метою якого є виховання підготовленого, висококваліфікованого, дисциплінованого працівника, який може стійко переносити навантаження, психологічні стреси, долати труднощі служби.

Наявність розгалуженої структури керівних органів у вищих навчальних заставах системи МВС потребує організації їх правильної взаємодії, координації їх роботи та ефективного виконання кожним з цих органів своїх специфічних функцій. Все це обумовило необхідність визначення основних принципів професійної взаємодії, а саме:

координація, узгодження та ділова співпраця всіх керівних органів ВНЗ щодо планування майбутньої роботи, визначення її головних задач та їх ефективного рішення;

демократизм, відкритість та прозорість у здійсненні усіма посадовими особами ВНЗ своїх керівних функцій;

особиста відповідальність всіх керівників ВНЗ за якісне та своєчасне виконання своїх посадових обов’язків;

вміння виділяти головні проблеми в роботі та концентрувати зусилля трудового колективу на їх рішення;

підтримка оптимального соціально-психологічного клімату в трудових та курсантських колективах ВНЗ, що має за основу високу відповідальність, творчу ініціативу, принциповість та свідоме відношення кожного члену колективу до роботи;

тактовний та регулярно здійснюваний контроль за виконанням нормативно-правових актів МВС України та наказів, розпоряджень ректора ВНЗ;

заохочення особового складу ВНЗ за організацію й підвищення якості навчально-виховної роботи.

Уміння взаємодіяти, не підміняючи один одного, створюючи ситуацію вільного розвитку індивідуальності, психологи, викладачі, керівники курсів та вихователі демонструють свою психологічну компетентність.

Взаємодія усіх підрозділів роботи з особовим складом дають можливість:

психологам та викладачам здійснювати сумісну діагностичну, прогностичну та аналітичну діяльність;

психологу на основі діагностичної діяльності дати викладачу, керівнику курсу науково обґрунтовану інформацію про індивідуальні психологічні особливості курсанта та особливості взаємодії з ним;

викладачу, керівнику курсу дати психологу, вихователю інформацію про особливості поведінки курсанта на заняттях, під час несення служби і т ін.

Механізм професійної взаємодії практичного психолога з підрозділами по роботі з особовим складом дозволяє усунути труднощі, що виникають під час вивчення та обліку індивідуальних особливостей курсантів; сприяє покращенню виховної та психопрофілактичної роботи з особовим складом; активізує процес забезпечення психологічного благополуччя курсанта та реалізує особистісно-зорієнтований підхід в навчально-виховному процесі.