Психолого-педагогічна складова підготовки працівників системи МВС - Матеріали науково-практичної конференції (Гіренко С.П.)

Швидкий в.о. доцент кафедри соціально – гуманітарних дисциплін херсонського юридичного інституту хнувс кандидат психологічних наук

Особливості логотерапевтичної роботи психолога МВС

Підготовка співробітників ОВС до екстремальних ситуацій

Проблемі підготовки співробітників ОВС до екстремальних ситуацій присвячено багато публікацій, тому зупинюсь на аспекті психологічної готовності до надзвичайних і деформуючих людину подій. Зазвичай складно заздалегідь підготуватись до подібних ситуацій, але в науковій психології є чималий досвід формування відповідних установок, поведінкових схем дій, сугестивних програм і само програмування особистості. Але, як на наш погляд, найбільш цікавим і плідним є створення такого елементу професійного світогляду, який би (за В. Франклом) формував адекватне ставлення до екстремальних ситуацій. Тобто, мова йде про професійне усвідомлення екстремальних ситуацій як звичайних, в певному розумінні стандартних подій професійної діяльності. Таке ставлення примушує діяти співробітника ОВС спокійно і розумно, без зайвої метушні та, як на наш погляд, є цілком природним аспектом дій професіонала.

З позицій логотерапії Віктора Франка формування відповідного ставлення до екстремальних ситуацій цілком можливо, хоча й потребує певних змін у світогляді співробітників ОВС. Але робота методами тільки логотерапії, як на наш погляд, може виявитись довготривалою і не завжди успішною (складно змінювати світоглядні позиції і стереотипи дорослих людей). Саме тому більш вірогідний комбінований підхід – поєднання логотерапії з методиками психосинтезу (робота з субособистостями, аналіз змін особистості стосовно наміченої ідеальної моделі розвитку). При цьому дуже плідною є логотерапевтична праця з індивідуальною історією особистості, встановлення та відновлення зв’язків між ключовими моментами цієї історії життя людини, переосмислення особистістю зламних епізодів, своїх докорінних оцінок буття. Логотерапевтичний діалог також допомагає виявити позиції конфронтації та несумісності з людьми чи подіями/ об’єктами, проаналізувати та змінити своє ставлення до них, виявити сенси подій, розширити внутрішній досвід.

Але докорінна зміна ставлення до реальної складної ситуації можлива за умови усвідомлення власних змін у світобаченні та сприйнятті життя. Саме тому корисно працювати «методом зрізів», притаманному психосинтезу. Тобто, покроково:

1) спочатку індивід усвідомлює наявний аспект свого ставлення та світобачення і поведінки до певних ситуацій;

2) формується ідеальна модель поведінки, ставлення та сприймання відповідних подій і ситуацій та (на основі цієї моделі) створюється модель «першого кроку» – потрібних початкових змін у психіці та поведінці індивіду;

3) за рахунок взаємодії особистості і психолога досягається рівень моделі «першого кроку»; людина у логотерапевтичному діалозі усвідомлює своє досягнення;

4) створюється (сумісними зусиллями психолога та співробітника ОВС) модель «другого кроку»;

5) усвідомлення наступного досягнення;

В залежності від складності програми розвитку таких «кроків» може бути від двох до п’яти (більше робити нерозумно, на наш погляд,) і в кінці процедур ми виходимо на відповідність установок та переконань, відповідних створеної «ідеальної» моделі.

Ставлення співробітника ОВС до екстремальної ситуації як до «упереджено відпрацьованої» запропонованими нами заходами створює нове ставлення – більш помірковане та спокійне ставлення професіонала, де реальна ситуація розглядається з позицій розрашування подій та вражень на компоненти. Відтак змінюється і поведінка: 1) негативні комплексі враження, які є стресогенними факторами, ослаблюються через «проробку» розумом ситуації, зменшення емоційного «викиду», відсутність стану «нерозуміння»;

2) виявлення сенсу і внутрішнього плану (ідеї) події призводить до адекватних ситуації над ситуативних дій (в першу чергу це перебирання «на себе» ініціативи дій);

3) і, як наслідок вищезгаданого, трансформація екстремальної ситуації в контрольовану подію.

Проблема професійного вигоряння з позицій недоліку перцептивних вражень

Професійне вигоряння – доволі відоме явище. Особливо воно поширене серед представників ризикованих професій, до яких належать і співробітники ОВС. Саме тому дане питання є актуальним. З свого боку пропонуємо розглянути його під кутом когнитивістського підходу психології. І ось чому:

МВС в певному сенсі закрита система і це цілком природно, але всі закриті системи постійно потребують як нової інформації, так і нових людей та способів співпраці (інакше – застій);

Вузька спеціалізація професіоналів на тлі ненормованої робочої доби породжує «звуження» життєвих інтересів і прагнень;

Боротьба і примушене співіснування зі злочинним світом та інфернальними тенденціями суспільства створює у співробітників ОВС враження принципової невирішуваності системи протиріч між людиною та суспільством, суспільством і злочинним світом;

Проблеми особистого плану (сімейні в першу чергу) через постійну включеність у справи служби і брак часу, індивідуальних ресурсів.

Головним, на наш погляд, стає злам професійних установок і байдужість як результат нестачі позитивного культурного середовища (одним з основних компонентів якого є відповідна інформація «про життя», особливо про життя найблищого оточення). Саме це спричиняє «культурне занедбання» співробітника, розлад його сімейного життя, особистого розвитку.

Брак вільного часу співробітника ОВС складно сьогодні чимось компенсувати, але підготувати і провести програму інтенсивного культурологічного впливу, впровадження коротких, але активних за формою відпусток (3-5 діб) можливо і навіть необхідно. В той же час слід активізувати роботу психологічної служби у напрямку впровадження сімейних цінностей, виявленню відповідних конфліктів, складних та кризових ситуацій. І тут знову на перший план виступає інформація – знання і вміння добре, у злагоді, жити з людьми; подолання хронічної як для міліціянтів недовіри.