Конституційне право України - Навчальний посібник (Серьогін В.О.)

РоздІл vІІ територІальна органІзацІя влади в украЇнІ

 

Глава 1. Територіальний устрій України

 

§1. Форма державного устрою України

Наявність власної території є невід’ємною ознакою державності. Державна територія – це просторові межі здійснення державної влади, частина земної кулі в межах державних кордонів, на яку поширюється суверені­тет відповідної держави. Територіальний устрій характеризує державну територію з точки зору її поділу на складові частини, кожна з яких являє собою особливий геополітичний і соціокультурний комплекс з власною економікою, ресурсною базою, населенням, органами влади, населенням тощо. Державний устрій розглядає державну територію як просторові межі владної діяльності тих чи інших органів державної влади, як певну організацію державного апарату «по вертикалі», ступінь його централізації чи децентралізації. Узагальненою категорією, що охоплює обидва згадані поняття, є форма державного устрою як елемент форми держави

Форма державного устрою характеризує політико-територіальну організацію державної влади, склад державної території, статус територіальних одиниць, форма їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому, розподіл повноважень між центральними і місцевими органами влади.

Основними елементами форми державного устрою є державно-територіальний, адміністративно-територіальний та національно-територіальний устрій. Державно-територіальний устрій дає відповідь на питання про наявність у складі держави якихось державоподібних утворень, адміністративно-територіальний устрій розкриває поділ державної території на частини з метою якомога більш оперативного й ефективного управління (адміністрування), а національно-територіальний устрій характеризує можливість створення та існування територіальних одиниць за національним складом населення.

Відповідно до ст. 2 Конституції України за формою державного устрою Україна є унітарною державою.

Україні як унітарній державі притаманні такі ознаки:

1) невизнання за територіальними одиницями політичної самостійності – за територіальними одиницями не визнається навіть обмежений суверенітет, вони не мають ознак державності й не можуть самостійно виступати на міжнародній арені;

2) єдність державної території – державна територія України є єдиною, цілісною й недоторканною; вона складається з територій адміністративно-територіальних одиниць;

3) єдність державного кордону – державний кордон України є тільки загальнодержавним, кордони між територіальними одиницями України є «прозорими» і мають суто адміністративний характер;

4) єдність Конституції – в Україні діє тільки один, загальнодержавний Основний Закон; Конституція Автономної Республіки Крим є статутом адміністративно-територіальної автономії, а не Основним Законом;

5) єдність системи законодавства – в Україні існує тільки одна, загальнодержавна система законодавства; закони України можуть прийматися тільки Верховною Радою України чи всеукраїнським референдумом;

6) єдність системи органів державної влади – в Україні існує єдиний державний механізм, до якого входять вищі, центральні та місцеві органи державної влади; територіальні одиниці не можуть створювати власних державно-владних структур;

7) єдність громадянства – в Україні існує єдине, загальнодержавне громадянство; територіальні одиниці власного громадянства мати не можуть;

 8) єдність державної символіки – державні символи України (Державний Герб, Державний Прапор і Державний Гімн) єдині на всій території країни; територіальні одиниці можуть мати власну офіційну символіку, яка не має статусу державної;

9) дворівнева бюджетна система – бюджетна система України складається з Державного бюджету України і місцевих бюджетів;

10) дворівнева податкова система – податки в Україні поділяються на загальнодержавні та місцеві; загальнодержавні встановлюються парламентом, а місцеві – місцевими радами.

Особливість України з точки зору державного устрою полягає в тому, що вона є складною унітарною державою, оскільки поряд зі звичайними адміністративно-територіальними одиницями (селами, селищами, містами, районами в містах, областями) до її складу входять три одиниці з особливим правовим статусом: Автономна Республіка Крим, а також міста Київ і Севастополь.

§2. Поняття та система адміністративно-територіального уст­рою України

Для позначення політико-територіальної організації держави пара­лельно з терміном «державний устрій» вживається термін «територіаль­ний устрій» (внутрішній поділ території держави на окремі територіа­льні одиниці, статус цих одиниць і форма їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому).

До політико-територіальних належать територіальні одиниці, що характеризуються певною політичною самостійністю, мають окремі ат­рибути державності (конституцію, власне законодавство, систему орга­нів державної влади, громадянство тощо), що дає підстави визначати їх статус як державоподібних утворень (наприклад, суб’єкти федерації, політичні автономії).

Самоврядні – такі територіальні одиниці, що слугують просторовою (територіальною) основою місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальні одиниці – штучно створені центра­льною владою одиниці з метою визначення просторових меж для діяль­ності місцевих органів державної влади.

Водночас територіальний устрій держави не можна зводити до її територіального (адміністративно-територіального) поділу, ці поняття співвідносяться як загальне і часткове, останній становить лише геогра­фічну основу територіального устрою.

У Конституції України (ст. 133) для характеристики територіально­го поділу України вжито термін «адміністративно-територіальний устрій», що відображає реальний статус територіальних одиниць Украї­ни, переважна більшість яких має характер саме адміністративно-територіальних одиниць, у межах яких здійснюється централізоване пряме державне управління через місцеві державні адміністрації.

В Основному Законі закріплено засади територіального устрою України:

 єдність і цілісність державної території;

 поєднання централізації та децентралізації у здійсненні держав­ної влади;

- збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з ура­хуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132).

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Ці територіальні одиниці розрізняються:

 за географічними ознаками – на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);

 за своїм статусом – на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Особливий статус територіальної автономії має АРК, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць;

 за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України - на територіальні одиниці вищої ланки — Автономна Республіка Крим, область, міста республіканського підпорядкування (міста Київ і Севастополь); середньої ланки— район, місто обласного підпорядкування; низової ланки — місто районного підпорядкування, селище (селище міського типу), село, сільрада, селищна рада.

На 2005 р. систему адміністративно-територіального устрою України становили: Автономна Республіка Крим; 24 області; 2 міста загальнодержавного значення (Київ і Севастополь); 490 сільських районів; 118 районів у містах;  455 міст, із них міст обласного значення (республіканського в Автономній Республіці Крим) - 176, районного значення -279; 885 селищ міського типу; 28573 села.

 

§3. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим

 

Територіальна автономія (від грецького autonomia – самостійність, самоврядування) – це територіальна одиниця, що володіє більшою самостійністю у відносинах з центральною владою, ніж однорівневі територіальні одиниці. Автономія являє собою форму децентралізації публічної влади з урахуванням географічних, історичних або ж національних особливос­тей тієї чи іншої території.

В Україні статус автономії надано тільки одній територіальній одиниці – Автономній Республіці Крим (далі – АРК).

АРК має декілька рис, притаманних державній (політичній) автономії: особливу назву („Республіка”), що, за загальним правилом, застосовується для характеристики форми правління держави; власну Конституцію, тобто установчий політико-правовий документ, що має таку ж назву, як і Основний Закон держави; власну Верховну Раду, тобто представницький орган, що має назву, аналогічну назві загальнонаціонального парламенту; власні символи – Герб, Прапор і Гімн. Проте всі ці риси мають суто зовнішній, формальний характер і не підкріплені внутрішніми, змістовними ознаками державності. АРК не має власного громадянства, її Конституція є не Основним Законом, а всього лише статутом автономії, Верховна Рада АРК не є парламентом, оскільки не має права приймати закони.

Загалом АРК є адміністративно-територіальною автономією, тобто територіальною одиницею, якій надано більш широкі повноваження порівняно з областями задля більш оперативного й ефективного вирішення питань, які за загальним правилом вирішуються центральними органами влади. При цьому враховано як географічні особливості даної території (АРК розташована на Кримському півострові, що поєднується з материковою частиною вузьким перешийком), так і національний склад населення (на території АРК українці складають меншість), мовні особливості цього населення (для переважної більшості громадян, які проживають в АРК, рідною є російська або кримсько-татарська мова), а також політична історія даної території (яка була приєднана до Української РСР тільки в 1954 р. за рішенням радянського керівництва і ніколи раніше не належала до складу українських земель).

Створенню Автономної Республіки Крим передував референдум, проведений 20 січня 1991 р. на території тодішньої Кримської області. 12 лютого 1991 р. Верховна Рада України підтримала бажання народу і прийняла закон про відновлення автономії Криму. Так юридично було оформлено створення Автономної Республіки Крим.

Конституційно-правовий статус АРК визначено в Конституції Ав­тономної Республіки Крим, яка була прийнята 21 жовтня 1998 р. на дру­гій сесії Верховної Ради АРК і набрала чинності 23 грудня 1998 р., з моменту її затвердження відповідним Законом України.

Конституція АРК приймається на основі і відповідно до Конститу­ції України і разом з із нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК публікуються державною мовою, а також російською та кримсько­татарською мовами. Її приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затвер­джує Верховна Рада України не менш як половиною від її конституцій­ного складу. Така процедура прийняття Конституції Автономної Респу­бліки Крим, по-перше, вказує на контроль вищих державних органів України і їх відповідальність за соціально-економічний і культурний розвиток Автономної Республіки Крим, а по-друге – свідчить про те, що Автономна Республіка Крим не є суверенною.

Конституція АРК діє лише на її території, її норми мають пряму дію. Конституція Автономної Республіки Крим складається з преамбу­ли, 5 розділів (розділ І „Загальні засади”, розділ II „Повноваження Авто­номної Республіки Крим”, розділ III „Верховна Рада Автономної Респуб­ліки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Правосуддя і прокуратура в Автономній Республіці Крим”, розділ IV „Місцеве само­врядування в Автономній Республіці Крим”, розділ V „Гарантії статусу і повноважень Автономної Республіки Крим”), що включають в себе 9 глав та 48 статей.

Згідно Конституції Автономної Республіки Крим автономія має свою систему органів – Верховну Раду, Раду міністрів, міністерства і республіканські комітети. Водночас в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України. Столицею АРК є м. Сімферополь.

Згідно з ч.1 ст.1 Конституції АРК дана територіальна автономія є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Крім того, АРК може здійснювати повноваження, делеговані їй законами України відповідно до Конституції України. АРК не є носієм державного суверенітету, не має права виходу зі складу України, не може вступати в політичні відносини з іноземними державами, а вирішує тільки те коло питань, що визначене їй державою.

Основними принципами організації діяльності АРК є: народовладдя; верховенство права й конституційність; дотримання та забезпечення прав та свобод людини і громадянина; законність; виборність; колегіальність; гласність; поєднання інтересів АРК і загальнодержавних інтересів України.

Конституція України (ст. 137) встановлює перелік питань, з яких АРК здійснює нормативне регулювання. До них, зокрема, віднесено питання: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар’єрів; 3) громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної та лікарняної служб.

Реальний характер будь-якої автономії визначається колом тих повноважень, що віднесені конституцією та законами держави до її відання. Перелік питань, віднесених до відання АРК, встановлено у ст. 138 Конституції України. Це, зокрема: 1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; 2) організація та проведення місцевих референдумів; 3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; 4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової та бюджетної політики України; 5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим із питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм; 6) визнання статусу місцевостей як курортів; установлення зон санітарної охорони курортів; 7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам’яток історії; 9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів; 10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях. Як видно з наведеного переліку, до відання АРК віднесено вирішення тих питань, які є актуальними й життєво важливими для даної території з огляду на її географічне розташування, природно-кліматичні, соціально-економічні та демографічні особливості.

Основними гарантіями АРК є: 1) правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостій­ність у межах, установлених Конституцією України, яка забезпечує здійснення повноважень АРК; 2) врахування органами державної влади України при прийнятті рі­шень, що стосуються АРК, передбачених Конституцією України особ­ливостей АРК; 3) державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК; 4) судовий захист статусу і повноважень АРК; 5) можливість зміни Конституції АРК виключно Верховною Радою АРК.

Територію АРК може бути змінено тільки з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної Ради АРК відповідно до Конституції України.

В АРК поряд з державною (українською) мовою забезпечується функціонування і розвиток, використання і захист російської, кримськотатарської, а також мов інших національностей. В АРК російська мова як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя. Відповідно до законодавства України в АРК офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, – паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про шлюб та ін., – виконуються українською та російською мовами, а за клопотанням громадянина – і кримськотатарською мовою.

АРК має свої символи: Герб, Прапор і Гімн, положення про які затверджено відповідними постановами Верховної Ради АРК.

Зокрема, Положення про Герб Автономної Республіки Крим затверджено Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21 квітня 1999 р. № 456-2/99. Зображення Герба АРК розміщується на будівлях, у залах засідань, на бланках документів та печатках Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, міністерств та республіканських комітетів АРК, інших підвідомчих Верховній Раді АРК та Раді міністрів АРК органів, Верховного Суду АРК, інших судів АРК, прокуратури АРК та інших підвідомчих їй прокуратур, органів місцевого самоврядування, представництв АРК. Громадяни України, які постійно проживають в АРК, а також особи, які перебувають у Криму, зобов’язані поважати Герб АРК. Спаплюження Герба АРК тягне відповідальність у встановленому законом порядку.

Положення про Прапор АРК затверджено Постановою Верховної Ради АРК від 21 квітня 1999 р. № 457-2/99. Згідно з названим Положенням, Прапор АРК являє собою полотнище, що складається з трьох горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, що становить 1/6 ширини Прапора; середньої – білого кольору, що становить 4/6 ширини Прапора; нижньої – червоного кольору, що становить 1/6 ширини Прапора. Ширина Прапора АРК – 1 метр, довжина – 2 метри, довжина древка – 3,4 метри. Розмір може бути й іншим за умови збереження зазначених пропорцій.

Герб Автономної Республіки Крим

 

Прапор Автономної Республіки Крим

 

Згідно із законодавством України Прапор АРК піднімається: а) на будівлях Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування і місцевих держадміністрацій – постійно; б) на будівлях органів влади й управління, підприємств, установ та організацій, на житлових будинках – у святкові дні; в) на будівлях і засобах пересування представництв АРК – згідно з вимогами дипломатичного протоколу; г) на суднах та інших транспортних засобах, на яких в якості офіційних осіб перебувають Голова Верховної Ради АРК, інші посадові особи, які представляють АРК – за згодою названих осіб; д) на приміщеннях для голосування – у дні виборів та референдумів; е) на будинках, де проходять засідання органів місцевого самоврядування – у дні засідань.

Положення про Гімн АРК затверджено Постановою Верховної Ради АРК від 18 жовтня 2000 р. № 1461-2/2000. Згідно з даним Положенням, Гімном АРК є музикальний твір композитора А.С. Караманова на слова О.В. Голубєвої у такій редакції (російською мовою):

„Нивы и горы твои волшебны, Родина, Солнце и море твои целебны, Родина. Эту землю мы сохраним И внукам оставим цветущий, как сад, Крым, Цветущий, как сад, Крым!

Зори свободы тебя согрели, Родина, Братья-народы тебя воспели, Родина. Эту землю мы сохраним И вместе, крымчане, прославим в веках Крым, Прославим в веках Крым! Славься, Крым!”

Гімн АРК є символом АРК і може виконуватися в оркестровому, хоровому, оркестрово-хоровому або іншому вокальному варіанті. При цьому можуть використовуватися засоби звуко- і відеозапису.

Гімн АРК виконується: а) під час урочистих церемоній та інших заходів, що проводяться Верховною Радою АРК, Радою Міністрів АРК, органами місцевого самоврядування, іншими республіканськими організаціями, після Державного Гімну України; б) під час офіційної церемонії підняття Прапора АРК; в) при відкритті та закритті сесій Верховної Ради АРК; г) при відкритті пам’ятників і пам’ятних знаків на території АРК; д) при зустрічах і проводах глав держав та урядів зарубіжних країн, що відвідують АРК з офіційними візитами – після виконання гімнів відповідної країни і Державного Гімну України; е) при відкритті і закритті урочистих зборів, присвячених державним святам України і святковим датам, що відзначаються в АРК тощо. При офіційному виконанні Гімну АРК присутні вислохувують його стоячи, чоловіки знімають головні убори.

§4. Столиця України - місто-герой Київ: особливості

політико-правового статусу

В Україні є два міста республіканського підпорядкування – Київ та Севастополь, що мають, згідно з Конституцією України, (ч. 3 ст. 133) спеціальний статус, який визначається законами України (Закон „Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 р., закон про статус м. Севастополя ще не прийнято).

Відповідно до закону Київська міська рада затверджує Статут територіальної громади міста Києва, який підлягає обов’язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Система місцевого самоврядування у місті Києві охоплює: 1) територіальну громаду міста; 2) міського голову; 3) міську раду; 4) виконавчий орган міської ради; 5) районні у місті ради; 6) виконавчі органи районних у місті рад; 7) органи самоорганізації населення.

Члени територіальної громади міста Києва мають право у встановленому порядку організовувати і брати участь у зборах громадян за місцем проживання, ініціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати органи територіальної самоорганізації населення.

Київська міська рада, районні у місті ради діють як представницькі органи. Вони є юридичними особами.

Київська міська рада утворює Президію Київської міської ради, що с дорадчим органом ради. Президія попередньо готує узгоджені пропо­зиції і рекомендації з питань, які передбачається внести на розгляд ради. Рішення Президії мають рекомендаційний характер. Президія діє на ос­нові Положення про неї, що затверджується Київською міською радою.

До складу Президії ради входять: 1) міський голова; 2) заступник голови з роботи у раді; 3) голови постійних комісій ради; 4) уповнова­жені представники депутатських груп і фракцій.

Київська міська рада утворює секретаріат ради, який здійснює органі­заційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпе­чення діяльності ради, її органів, депутатів, сприяє здійсненню Київською міською радою взаємодії з міською державною адміністрацією та район­ними радами у місті Києві. Секретаріат за посадою очолює заступник мі­ського голови — секретар міської ради. Він обирається радою з числа її депутатів і здійснює функції і повноваження на постійній основі.

Крім загальних повноважень сільських, селищних, міських рад, що викладені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», про які йшлося вище, Київська міська рада у зв'язку зі здійсненням міс­том Києвом функцій столиці України в межах своєї компетенції має такі додаткові повноваження:

 придбавати у власність жилі й нежилі приміщення, адміністрати­вні, виробничі та інші об'єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій;

 встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, роз­ташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів;

 встановлювати умови й розміри компенсаційних виплат відпові­дних органів, організацій і громадян, що не входять до складу територі­альної громади міста, на покриття витрат, пов'язаних із використанням міської інфраструктури;

 здійснювати управління об'єктами державної власності (перелік визначається Кабінетом Міністрів України), а також частками (паями) ак­ціонерних товариств, розташованих у місті Києві, які передаються до сфе­ри управління Київської міської адміністрації у встановленому порядку;

 залучати кошти інвесторів (забудовників) у порядку участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудові міста;

6) виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і креди­тів, що надаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній власності або передано до сфери управління Київської міської держав­ної адміністрації тощо.

У м. Київ немає чіткого розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Головною осо­бливістю здійснення місцевого самоврядування у м. Києві та м. Севастополі є те, що на відміну від інших міст України у них поряд з органами місцевого самоврядування діють місцеві державні адміністра­ції – місцеві органи виконавчої влади. Причому виконавчими органами рад визначені саме районні та міські державні адміністрації.

Київський міський голова обирається шляхом прямих виборів від­повідно до Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, місь­ких голів”. Міський голова у Києві одночасно займає посаду голови Київської міської державної адміністрації (голови Київської і Севасто­польської міських та районних у цих містах державних адміністрацій призначаються Президентом України).

Крім загальних повноважень сільських, селищних, міських голів, що викладені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні», київський міський голова у зв’язку із забезпеченням здійснення мі­стом Києвом столичних функцій має додаткові повноваження:

бере участь: у підготовці проектів законів України, актів Прези­дента України і Кабінету Міністрів України, відповідних програм, що стосуються міста Києва; у розв'язанні питань щодо проведення у місті заходів загальнодержавного та міжнародного характеру; у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу під час розгляду питань, що стосуються столиці України – м. Києва; у розв’язанні питань щодо розміщення у місті Києві державних органів, представ­ництв інших держав і міжнародних організацій, а також у протокольних заходах, що стосуються міста Києва;

вносить на ім’я Президента України, Кабінету Міністрів України проекти відповідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що стосуються міста Києва як столиці України;

вносить до відповідних органів виконавчої влади пропозиції щодо передачі до сфери управління Київської міської ради, передачі або продажу в комунальну власність територіальної громади міста Києва чи районів у місті Києві підприємств, організацій, установ, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної або інших форм власності, а також часток (акцій, паїв), що належать державі в ак­ціонерних товариствах, розташованих на території міста Києва, якщо вони мають важливе значення для забезпечення виконання містом Киє­вом столичних функцій;

4) дає згоду на призначення та звільнення керівників підприємств та міських органів виконавчої влади подвійного підпорядкування тощо.

Голова, заступник голови районної у місті Києві ради обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ра­ди таємним голосуванням. Голова районної у місті Києві ради регуляр­но інформує районну раду на пленарних засіданнях про рішення держа­вних органів, які стосуються діяльності органів місцевого самоврядування у місті Києві, а також про видані ним розпорядження.

Закон України „Про столицю України – місто-герой Київ” урегу­льовує матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування у міс­ті Києві, встановлює гарантії забезпечення здійснення містом Києвом столичних функцій та відповідальність органів і посадових осіб місце­вого самоврядування та місцевої державної адміністрації, передбачає особливості взаємодії органів місцевого самоврядування і органів вико­навчої влади в місті Києві з іншими органами влади, підприємствами, представництвами.

Глава 2. Конституційно-правовий статус центральних і місцевих органів виконавчої влади в Україні

 

§1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

система, порядок формування

За змістом п.12 ст.92 та ч.2 ст.120 Конституції, організація, повноваження і порядок діяльності центральних органів виконавчої влади мають визначатися виключно Конституцією і законами України. Однак, в умовах відсутності відповідної законодавчої бази ці питання регламентуються на підзаконному рівні – указами Президента України. Зокрема, нині система, будова і порядок формування центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією України та Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 (з наступними змінами). Згідно з названим Указом, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Як справедливо зазначається у спеціальній літературі, зазначені органи називаються центральними, оскільки у своїй діяльності представляють інтереси „центру”, а не окремих територій, місць, і до того ж їх компетенція поширюється на всю територію країни.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністерства мають або галузевий (багатогалузевий), або функціональний (міжфункціональний) характер. Галузевими є, наприклад, Міністерство аграрної політики та Міністерство економіки, а функціональними – Міністерство внутрішніх справ та Міністерство фінансів. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень окремих органів зі спеціальним статусом. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства.

Порядок спрямування і координації урядом діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 965. Згаданий Порядок передбачає три основні форми такого спрямування і координації: 1) погодження з міністром перед поданням в установленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України проектів нормативно-правових актів, розроблених центральним органом виконавчої влади; 2) проведення аналізу щорічного звіту центрального органу виконавчої влади про результати його діяльності в межах, визначених наказом, та у разі потреби внесення міністром до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо удосконалення роботи цього органу; 3) участь посадових осіб центрального органу виконавчої влади у засіданнях колегії міністерства, нарадах та інших заходах, що проводяться міністерством.

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному  директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра. У директивному наказі визначаються форми спрямування і координації центрального органу виконавчої влади, пов’язані із забезпеченням реалізації державної політики в межах основних завдань цього органу, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України; стратегічні цілі діяльності центрального органу виконавчої влади у відповідній сфері та відповідно до завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, а також заходи щодо їх розв’язання; посадова особа міністерства, яка має право брати участь у засіданні колегії центрального органу виконавчої влади, та структурний підрозділ міністерства, який відповідає за здійснення координації діяльності цього органу; перелік питань, відображення яких у щорічному звіті центрального органу виконавчої влади про результати його діяльності до міністра є обов’язковим, та термін подання цього звіту.

Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

У змісті діяльності кожного міністерства чітко визначаються і розмежовуються два блоки функцій: а) як органу, який забезпечує аналітико-консультативну допомогу у виробленні та здійсненні політики міністра у відповідному секторі державного управління; б) як органу, який забезпечує задоволення певних потреб суспільства і держави (ці функції пов’язані, зокрема, з наданням управлінських послуг населенню і підлягають широкій децентралізації, в тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству).

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або  один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Зокрема, діяльність Державного комітету України у справах релігій спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, а діяльність Головного контрольно-ревізійного управління України і Державного казначейства України – через Міністра фінансів України.

Державні комітети – це органи, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Державні комітети створюються для керівництва окремими галузями економіки та соціального розвитку або ж здійснення певної міжгалузевої діяльності чи вирішення окремих функціональних завдань. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, який не входить до складу Кабінету Міністрів України.

Як слушно зазначається у спеціальній літературі, існування державних комітетів виправдано лише в тому разі, коли певні функції виконавчої влади неможливо або небажано віднести до відання якогось одного міністерства або коли є необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття політичних рішень та за їх реалізацію.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. До таких органів належать Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний департамент з питань виконання покарань, Фонд державного майна, Служба безпеки, Головне управління державної служби та інші. Єдиним міністерством, якому водночас надано статус центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, є Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно з п.91 ст.116 Конституції України центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Кабінетом Міністрів України. Однак такі зміни можуть здійснюватися виключно в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади.

Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

§2.  Місцеві  органи  виконавчої влади, їх  конституційно-правовий статус

Місцевими органами виконавчої влади є: 1) місцеві державні адміністрації - місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції; 2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.

Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. На сьогодні в Україні діє 24 обласні, 488 районних, 2 міські (в містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.

Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій визначено ст. 118-119 Конституції України та Законом України „Про мі­сцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.

Місцеві державні адміністрації діють на засадах: 1) відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;  2) верховенства права;  3) законності;  4)  пріоритетності прав людини;  5) гласності;  6) поєднання державних і місцевих інтересів.

 Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад. Голови місцевих державних адміністрацій при­значаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за по­данням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Склад і структуру місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Рекомендаційні переліки управлінь, відділів   та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом  Міністрів України.

Згідно з Конституцією України обласна чи районна рада може ви­словити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. При цьому, якщо таку недовіру висловили дві третини депу­татів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Голови місцевих державних адміністрацій видають акти у формі рішень. Рішення, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути, відповідно до закону, ска­совані Президентом України або головою місцевої державної адмініст­рації вищого рівня.

Конституція України передбачає подвійне підпорядкування місце­вих державних адміністрацій, що пов'язано з особливостями територіа­льної організації влади в Україні на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях. Так, місцеві державні адміністрації, відповідно до загальних засад побудови та функціонування системи ор­ганів виконавчої влади, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. В той же час місцеві державні адміністрації підзві­тні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відпо­відними районними чи обласними радами.

Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та зако­нів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, ін­ших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони до­вкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і націона­льних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодію з орга­нами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень. Вони також здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Крім того, Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і  законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 2) станом   фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних  контрактів  і  зобов’язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 3) використанням та охороною природних ресурсів; 4) охороною пам’яток історії та культури, збереженням житлового фонду; 5) додержанням громадського порядку та правил дорожнього руху; 6) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію тощо.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі: 1) порушення ними  Конституції  України  і законів України; 2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства; 3) визнання судом недієздатним; 4) виїзду на проживання в іншу країну; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду; 6) порушення вимог несумісності; 7) за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених Законом „Про місцеві державні адміністрації” та законодавством про державну службу; 8) висловлення недовіри більшістю (дві третини)  голосів  від складу відповідної ради; 9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. 

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі: 1) прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації; 2) подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу; 3) висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються також у разі їх смерті. Будь-якого додаткового рішення в цьому випадку не треба.

У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних  адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в  установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.

Глава 3. Конституційно-правовий статус органів влади Автономної Республіки Крим

 

§1. Конституційно-правовий статус Верховної Ради

Автономної Республіки Крим

Органи влади Автономної Республіки Крим за Конституцією та чинним законодавством України не віднесені ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування, що породжує численні дискусії з приводу визначення їхньої юридичної природи. За відсутності юридичного регулювання органи влади Автономної Республіки Крим виокремлюються в самостійну групу.

Правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначений Конституцією України 1996 р., Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 р., Законом України „Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 21 глави 6 Конституції Автономної Республіки Крим, Верховна Рада Автономної Республіки Крим – представницький орган АРК, який представляє інтереси громадян, спільні інтереси населення, територіальних громад, місцевого самоврядування, Автономної Республіки Крим в цілому, і здійснює свої повноваження з метою сприяння і забезпечення реалізації їх прав і законних інтересів, а також вирішення питань збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого розвитку АРК.

Її склад – 100 депутатів, які обираються громадянами України, що проживають на території Автономної Республіки Крим, на основі загаль­ного, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг віку 18 років і проживає в Україні не менше останніх 5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради АРК громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Депутати Верховної Ради АРК не можуть мати інший представницький мандат. Рішенням Конституційного Суду України від 21 грудня 2001 р. №19-рп/2001 (у справі щодо сумісності мандата депутата Верховної Ради АРК з іншими видами діяльності) визнано неконституційним положення Закону України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим”, за яким депутатам Верховної Ради АРК заборонялося одночасно бути членами Ради міністрів АРК чи Представником Президента України в АРК. У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд обґрунтував свою позицію тим, що особливості повноважень, організації та діяльності органів АРК не можна пов’язувати з принципом поділу влади.

Згідно зі ст.7 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих бло­ків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окру­зі, межі якого збігаються з межами Автономної Республіки Крим.

Вона є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її загального складу. Її повноваження можуть бути припинені Верхов­ною Радою України достроково за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України та інших зако­нів України. Парламент України може також призначити позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 28 ст. 85 Конституції України). Діяльність Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим здійснюється сесійно і складається із пленарних засідань та за­сідань її органів.

Структурними елементами Верховної Ради АРК є керівництво (Голова Верховної Ради АРК, його Перший заступник і заступник), Президія, 12 постійних комісій, тимчасові комісії, депутатські фракції, Рада депутатських фракцій. Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим забезпечує апарат, що складається із Секретаріату й Управління справами.

Голова Верховної Ради АРК, його Перший заступник і заступник, голови постійних комісій здійснюють свої повноваження на по­стійній основі, а інші депутати Верховної Ради АРК поєднують здійснення депутатських повноважень із виробничою діяльністю.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим здійснює свою діяль­ність на основі принципів верховенства права, конституційності, поєд­нання інтересів Автономної Республіки Крим з загальнодержавними ін­тересами України, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Конституцією і зако­нами України, Конституцією Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим згідно зі ст. 136 Кон­ституції України у межах своїх повноважень приймає рішення та поста­нови, які є обов'язковими до виконання на території автономії. Постано­ви приймаються з питань, що мають нормативно-правовий характер, а рішення — з питань організаційно-розпорядчого характеру. Названі акти приймаються Верховною Радою АРК на її засіданні відкрито або таєм­ним голосуванням більшістю голосів депутатів від її загального складу.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради автономії Конституції України та законам України Президент України може призупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. Якщо ж Конституційний Суд визнає їх такими, що суперечать Конституції України, вони підлягають обов’язковому скасуванню Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Стосовно конституційності нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим, крім Президента України, до Конституційного Суду можуть звернутися 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У всіх цих випадках рішення Конституційного Суду України є остаточним і обов’язковим для виконання.

§2. Правовий статус виконавчої влади в Автономній Республіці Крим

Згідно з ч.3 ст.1 Конституції АРК Рада міністрів АРК є виконавчим органом АРК і здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції.

Рада міністрів АРК формується Верховною Радою АРК на термін її повноважень. Очолює Раду міністрів АРК Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим за погодженням із Президентом України. Окрім нього до складу Ради міністрів АРК входять перші заступники і заступники Голови Ради міністрів АРК, Міністр Ради міністрів АРК, міністри, голови республіканських комітетів АРК, а також (за згодою) голова Державної податкової адміністрації в АРК. Усі вони призначаються на посаду Верховною Радою АРК за поданням Голови Ради міністрів АРК.

Діяльність Ради міністрів АРК спрямована на виконання Конституції та законів України, Конституції АРК, актів Президента України, постанов Верховної Ради України і актів Кабінету Міністрів України. Рада міністрів АРК відпові­дальна перед Верховною Радою АРК, підзвітна та підконтрольна Кабі­нетові Міністрів України з питань виконання нею державних функцій і повноважень.

Керівники місцевих державних адміністрацій в АРК призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Ка­бінету Міністрів України, погодженим з Головою Верховної Ради АРК і Головою Ради міністрів АРК, Постійним представником Президента України в АРК.

Рада міністрів АРК здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені до самостійного відання АРК, з питань: соціально-економічного розвитку; фінансової, кредитної та цінової політики; промисловості; паливно-енергетичного комплексу; сільського та лісового господарства; землеустрою; водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства; організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму; зовнішньоекономічної діяльності; транспорту, зв’язку і дорожнього будівництва; житлово-комунального господарства і благо­устрою, архітектури і містобудування; торговельного і побутового об­слуговування населення; організації та розвитку освіти, науки, культури, організації та розвитку освіти, науки, культури, мистецтва, охорони пам’яток історії та культури; поліграфії та видавничої справи; охорони навколишнього природного середовища; організації та розвитку охорони здоров’я, фізичної культури і спорту; соціальних питань та зайнятості населення; забезпечення законності, охорони громадського порядку і прав громадян; міжнаціональних відносин; управління майном АРК у порядку, визначеному Верховною Радою АРК.

Основною організаційною формою діяльності Ради міністрів АРК є засідання, яке вважається правомочним, якщо на ньому присутня більшість складу Ради міністрів АРК.

Рада міністрів АРК у межах своєї компетенції видає постанови, рішення і розпорядження, обов’язкові до виконання на всій території республіки. У порядку, який визначається Верховною Радою АРК, Рада міністрів АРК укладає договори та угоди з питань, віднесених до відання АРК.

Рада міністрів АРК не більше 2 разів на рік подає Верховній Раді АРК звіт про свою діяльність у цілому (комплексний), а також щокварталу подає письмову інформацію про стан справ у соціально-економічній, культурній та інших сферах АРК. Верховна Рада АРК за пропозицією її Голови або не менше 5 постійних комісій, або 1/3 депутатів від загального складу Верховної Ради АРК має право  не більше 2 разів на рік заслуховувати звіт з окремого напряму діяльності Ради міністрів АРК, звіти окремих міністерств, республіканських комітетів АРК про свою діяльність.

Верховна Рада АРК може висловити недовіру Голові Ради міністрів АРК або окремим членам Ради міністрів АРК у зв’язку з неналежним виконанням ними своїх обов’язків, порушенням Конституції України, Конституції АРК, законів України, нормативно-правових актів Верховної Ради АРК. Однак, згідно з положенням ч.2 ст.95 Регламенту Верховної Ради АРК, рішення про дострокове звільнення з посади Голови Ради міністрів АРК може бути прийняте не раніше 12 місяців з дня його призначення за присутності не менш як 2/3 депутатів на сесії. Рішення приймається шляхом подачі бюлетенів.

Кабінет Міністрів України заслуховує звіти Голови Ради міністрів АРК з питань виконання Радою міністрів АРК державних функцій і повноважень. У разі неналежного виконання Головою Ради міністрів АРК покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів України має право звернутися до Президента України та до Верховної Ради АРК з поданням про звільнення його з посади.

Згідно зі ст.15 Закону АРК «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» (в редакції постанов Верховної Ради АРК від 29.07.1998 р.№123-ІІ, від 15.05.2002 р. №42-3/02 та від 12.05.2005 р. № 1283-4/05), у системі республіканських органів виконавчої влади АРК утворюються і діють:

1. Міністерства АРК – органи виконавчої влади АРК, що здійснюють координацію діяльності, міжгалузеве регулювання, виконавчі функції та повноваження у підвідомчих їм сферах з питань, віднесених до самостійного відання АРК, а також державні виконавчі функції, делеговані згідно з Конституцією України. На сьогодні в системі органів виконавчої влади АРК налічується 12 міністерств: економіки; фінансів; промислової політики, транспорту, зв’язку та паливно-енергетичного комплексу; курортів та туризму; культури та мистецтв; аграрної політики; праці та соціальної політики; освіти та науки; охорони здоров’я; будівельної політики та архітектури; у справах молоді, сім’ї та гендерної політики; житлово-комунального господарства.

2. Республіканські комітети АРК – органи виконавчої влади АРК, що здійснюють регулювання й координацію діяльності у підвідомчих їм сферах щодо виконання власних повноважень АРК, а також державних виконавчих функцій, делегованих згідно з Конституцією України. На сьогодні в системі органів виконавчої влади АРК налічується 10 республіканських комітети: із земельних ресурсів; з охорони навколишнього природного середовища; у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян; з охорони культурної спадщини; з водогосподарського будівництва та зрошувального землеробства; з торгівлі та захисту прав споживачів; з фізичної культури і спорту; з лісового і мисливського господарства; у справах релігій;  з інформації.

3. Органи виконавчої влади Ради міністрів АРК – здійснюють виконання власних АРК і повноважень, делегованих Раді міністрів АРК у встановленому порядку. На сьогодні в системі органів виконавчої влади АРК налічується 6 органів виконавчої влади Ради міністрів АРК: Головне управління зовнішніх зв’язків і міжрегіонального співробітництва; Головне управління з матеріального резерву, оборонно-мобілізаційної роботи та цивільного захисту населення; Головне управління капітального будівництва; Республіканська державна інспекція закупівель і якості сільськогосподарської продукції; Державна інспекція з нагляду за технічним станом машин і обладнання; Державний архів в АРК.

4. Органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Фонд майна АРК; Постійне представництво АРК у столиці України м. Києві.

З питань виконання державних функцій і повноважень Рада міністрів АРК, Голова Ради міністрів АРК, його заступники, керівники відповідних міністерств і республіканських комітетів АРК підзвітні й підконтрольні Кабінету Міністрів України, а керівники місцевих державних адміністрацій – Раді міністрів АРК.

Рада міністрів АРК у межах своєї компетенції має право скасовувати акти міністерств і республіканських комітетів АРК, інших підвідомчих їй органів, а з питань виконання державних функцій і повноважень – також акти місцевих державних адміністрацій, якщо вони прийняті з порушенням Конституції України, законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.

Робочим апаратом Ради міністрів АРК є Управління справами Ради міністрів АРК, яке у своїй діяльності керується законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК і Ради міністрів АРК, а також Положенням про нього, затвердженим постановою Ради міністрів АРК від 25 серпня 1998 р.№250 .

Глава 4. Конституційно-правові основи

місцевого самоврядування в Україні

 

§1. Поняття та принципи місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування – це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування в Україні (ст.7) існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влад по горизонталі градацією по вертикалі.

Виступаючи, як окремий спосіб здійснення народом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування.

Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст.3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Закріплюючи поняття місцевого самоврядування, Європейська хартія місцевого самоврядування наголошує, що це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Дане визначення базується на так званій державницькій теорії самоврядування, обґрунтованій ще в ХІХ ст. німецькими вченими Р.Гнейстом і Л.Штейном, які бачили в місцевому самоврядуванні не самостійне завідування відмінними від державних місцевими справами, а покладення на місцеве співтовариство здійснення завдань державного управління, і тому самоврядування – це одна з форм організації місцевого державного управління. В Російській імперії ця теорія була розвинута ліберально налаштованими науковцями М.Лазаревським, О.Градовським та В.Безоб­разовим.

 Конституція України у ст.140 дає наступне визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Тобто, вона надає право самостійно вирішувати місцеві справи тільки первинним суб’єктам місцевого самоврядування – громадам, а такий підхід переважно базується на громадівській теорії місцевого самоврядування, відповідно до якої громада має муніципальну владу, самостійну і незалежну від центральної влади по своїй природі, а сутність самоврядування полягає в наданні місцевій общині права самій оберігати свої громадські інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справами. Громадівська теорія, таким чином, виходить з протиставлення місцевої громади державі, вимагаючи, щоб громада і держава відали тільки свої власні інтереси.

Існує і так звана теорія муніципального дуалізму, згідно з якою органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадських справах, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції й повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані «власні», що здійснюються незалежно від державних органів і «делеговані» - під їх контролем та адміністративною опікою. Окремі елементи даної теорії простежу

| Оглавление|