Практичне заняття № 1 спецІальнІ засоби захисту та забезпечення громадського порядкуМета: дослідити характеристики захисту та забезпечення громадського порядку та тактику роботи з ними. Освітня мета: Забезпечити глибоке засвоєння матеріалу. Виявити сильніших за рівнем знання курсантів з тим, щоб у подальшому задавати їм більш складне завдання. Простимулювати кращих курсантів зниженням оціночної шкали в модульному тесті. Виховна мета: ·закріпити ази творчого мислення та їх практичну придатність. Розвиваюча мета: ·розвинути навички самостійного вивчення матеріалу та творчого підходу до теми. Час: 4[*] години. План: Курсанти заздалегідь отримують текст практичного заняття. Вивчення теоретичного матеріалу відбувається під час самостійної роботи. На занятті викладач проводить опитування курсантів за результатами теоретичної підготовки (30 хв.), після чого курсанти отримують наявні на кафедрі засоби захисту та забезпечення громадського порядку і відпрацьовують навички роботи з ними (120 хв.). Викладач оцінює якість роботи кожного курсанта за чотирибальною шкалою. По закінченні заняття підбиваються підсумки (10 хв.). Навчальні питання 1. Поняття, призначення та правові основи застосування спеціальних засобів. 2. Засоби активної оборони. 3. Засоби індивідуального захисту. 4. Засоби забезпечення спеціальних операцій. 5. Пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками. 6. Транспортні засоби і спеціальні технічні засоби забезпечення правопорядку на їх базі. 1.1. Поняття, призначення та правові основи застосування спеціальних засобів Виконання службових обов'язків працівниками ОВС пов'язане з реальною загрозою їхньому життю та здоров'ю. Тому в МВС постійно проводиться робота зі створення комплексу спеціальних технічних засобів захисту особового складу та забезпечення спеціальних операцій, що отримали назву «спеціальні засоби». Спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані та не дали бажаних результатів усі інші застосовані раніше форми впливу. А саме, відповідно до ст. 14 Закону України «Про міліцію»: 1. Для захисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу та інших дій, що створюють загрозу їхньому життю або здоров'ю. 2. Для припинення масових безладь і групових порушень громадського порядку. 3. Для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення. 4. Для затримання і доставки в міліцію осіб, якщо вони чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі. 5. Для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей. 6. Для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. 7. Для звільнення заручників. Правовою основою застосування спеціальних засобів є: Закон України «Про міліцію» (ст. 11, п. 30; ст. 14); Постанова Верховної Ради України від 29 листопада 1990 р. «Про негайні заходи по укріпленню законності та правопорядку»; Постанова Ради Міністрів України № 49 від 27 лютого 1991 р., що затвердила «Правила застосування спецзасобів під час охорони громадського порядку в Україні»; Наказ МВС України № 118 від 30 березня 1991 р. «Про затвердження Правил застосування спецзасобів під час охорони громадського порядку в Україні». Відповідно до вимог цих нормативних актів, забороняється застосовувати спецзасоби: 1. До жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, окрім випадків учинення ними групового нападу, що реально загрожує життю та здоров'ю людей, працівників міліції або збройного нападу, збройного опору. 2. У приміщеннях та на земельних ділянках, що закріплені за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, за винятком випадків, коли від глави дипломатичного або глави іншого відповідного представництва надійде прохання застосувати вказані засоби проти правопорушників. 3. У приміщеннях, пов'язаних з виготовленням вибухових або легкозаймистих речовин, у дитячих та лікувальних установах. Крім названих – основних актів, що складають правову основу застосування спецзасобів, прийнято велику кількість постанов Кабінету Міністрів та наказів МВС України, які доповнюють склад спецзасобів, порядок їх придбання, зберігання та застосування. Так, 26.10.1992 р. прийнято постанову Кабінету Міністрів (КМ) України № 597 «Про внесення доповнень у Правила застосування спецзасобів під час охорони громадського порядку в Україні», якою органам внутрішніх справ дозволено застосування газових балончиків та пістолетів зі сльозогінним газом. Відповідно до цієї постанови вони віднесені до засобів активної оборони, а МВС затверджено «Інструкцію про порядок придбання, зберігання, видачі та використання газових пістолетів та балончиків» (наказ МВС України від 30.12.1992 р. № 751). Наказом МВС України від 15.02.1993 р. № 73 до Інструкції внесені зміни, відповідно до яких працівник міліції особисто відповідає за спецзасоби, які йому надані, несе дисциплінарну та матеріальну відповідальність за їх пошкодження та втрату і приймає самостійно рішення про використання газових пістолетів та балончиків. Постанова КМ України № 706 від 07.09.1993 р. затвердила положення «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання та застосування спецзасобів самозахисту, споряджених речовинами сльозогінної та дратівної дії». Відповідно до цієї постанови прийнято наказ МВС України від 18.10.1993 р. № 642, у якому дається класифікація спецзасобів самозахисту, порядок їх придбання громадянами України, реєстрації у підрозділах міліції, зберігання та застосування. Згідно з Положенням та постановою КМ України № 352-р від 28.06.97 р., для використання населенням з метою самозахисту дозволені препарати сльозогінної та дратівної дії на основі природних компонентів. Придбати пістолети та револьвери зі сльозогінним газом можна громадянам, які досягли 18-річного віку. Для одержання дозволу на придбання необхідно за місцем проживання подати до відділу внутрішніх справ заяву на ім’я керівника органу внутрішніх справ, медичну довідку, три фотокартки розміром 3×4 см, квитанцію про сплату послуг, пов’язаних з оформленням документів для видачі дозволу, а також довідку про здачу заліку щодо знання матеріальної частини на спецкурсах на базі «Товариства допомоги обороні України». Рішення про надання дозволу в кожному випадку приймається окремо. Для придбання газових балончиків дозволу в ОВС брати не потрібно, але для використання населенням відповідають вимогам чинних нормативних актів тільки балончики «Терен-1». Постановою КМ України № 302 від 21.05.95 р. «Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спецзасобів під час охорони громадського порядку в Україні» прийнято на озброєння електрошокові пристрої, які віднесені до засобів активної оборони. Наказ МВС України № 865 від 28.12.1995 р. «Про затвердження інструкції про порядок і правила придбання, видачі і зберігання в ОВС електрошокових пристроїв» затвердив порядок придбання, видачі і зберігання електрошокових пристроїв. Наказом МВС України № 624 ДСК від 11.08.1999 р. прийнято на оснащення електрошокер ІР-4. Постановою КМ України № 829 від 04.08.97 р. «Про внесення змін до Правил застосування спецзасобів під час охорони громадського порядку в Україні» прийнято на озброєння ОВС пристрій миттєвого розпилення сльозогінного аерозолю «Терен-6». Відповідно до цієї постанови міністерством внутрішніх справ України була розроблена «Інструкція із застосування спецзасобу «Терен-6» (наказ МВС України від 13.01.98 р. № 26 ДСК). З метою забезпечення особового складу ОВС сучасними спецзасобами активної оборони, керуючись постановами КМ України № 596 від 12.11.92 р. «Про затвердження Положення про дозвільну систему» (з доповненнями, внесеними постановою КМ №256 від 22.02.99 р.), № 829 – 1997 р. та на виконання розпорядження МВС України від 06.10.98 р. у 2000 році прийняті на оснащення пристрої вітчизняного виробництва (пістолет «Форт-12р») для відстрілу патронів, споряджених гумовими («Терен-3П») метальними снарядами несмертельної дії та затверджена «Інструкція про порядок застосування пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії» (наказ МВС України № 326 ДСК – 2000 р.)
1.2. Класифікація спецзасобів Спеціальні засоби, що застосовують для захисту особового складу ОВС та громадян під час охорони громадського порядку та виконання інших службових обов'язків, поділяють на: 1. Засоби активної оборони. 2. 3асоби індивідуального захисту. 3. Засоби забезпечення спеціальних операцій. 4. Пристрої для проникнення у транспортні засоби та приміщення, захоплені правопорушниками. 5. Транспортні засоби і спеціальні технічні засоби забезпечення правопорядку на їх базі. Перші дві групи спецзасобів безпосередньо призначені для захисту особового складу ОВС. Третя та четверта – використовуються під час проведення спеціальних операцій, пов'язаних із затриманням озброєних злочинців, припиненням масових безладь та іншими проявами порушень громадського порядку відповідно до чинного законодавства (ст. 14 Закону України «Про міліцію»). Найбільш докладно нами будуть розглянуті перші дві групи спеціальних засобів, якими повинні вміти користуватись працівники усіх підрозділів ОВС.
1.3. Засоби активної оборони Засоби активної оборони захищають громадян та працівників ОВС, активно впливаючи на правопорушників з метою припинення їхніх діянь. У цьому розумінні означені засоби захисту можна назвати зброєю особливого призначення. Тому, згідно зі ст. 12 Закону України «Про міліцію», вони використовуються за обставин, якщо інші способи не забезпечують виконання покладених на працівників ОВС обов'язків. До цієї групи спецзасобів належать: - газові гранати, балончики та пристрої (пістолети, револьвери тощо) для відстрілу патронів, споряджених сльозогінним газом та гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; - гумові та пластикові кийки; - наручники; - електрошокові пристрої. Газові гранати, балончики та пістолети для відстрілу патронів, споряджених сльозогінним газом та гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Газові гранати ручні або у вигляді патронів, що споряджені сльозогінною речовиною, мають назву «Черемуха», «Терен» та «Сирень». Ступінь ураження залежить від ступеня концентрації речовини у засобі. Так, для «Черемухи» існують три ступеня концентрації: пороговий (відчутний), нестерпний, небезпечний. Останній ступінь концентрації найчастіше створюється у приміщеннях. Особа, що опинилася у зоні дії сльозогінної речовини, практично миттєво позбавляється можливості вести активні, цілеспрямовані дії. Після виходу із зони дії речовини протягом 10–15 хв усі прояви ураження безслідно зникають. У польових умовах «Черемуха» істотно не впливає на очі тварин (собак). Також необхідно враховувати те, що ступінь концентрації речовини «Черемуха» для осіб, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння або підвищеного ступеня психологічного збудження, підвищується. Розглянемо характеристики деяких виробів (табл. 1.1): Таблиця 1.1 Характеристика виробів
«Черемуха-4» – гільза діаметром 26 мм, з металевим контейнером, у якому міститься суміш сльозогінної речовини та димного пороху. Може викликати пожежу (контейнер нагрівається до 200°С). Найбільша дальність польоту – 165 м (кут відстрілу спеціальним пістолетом 45°). Вага – 49 г. «Черемуха-5» – ручна граната, інші характеристики має такі ж, як і «Черемуха-4». «Черемуха-6» – ручна газова граната, пластмасова; при використанні викручують донні кришки, висмикують запальний шнур. Можливе використання металевої рукоятки з соплом для спрямування струменя у природні отвори приміщення. Розміри: довжина 88 мм, діаметр 34 мм, маса 70–80 г. Пожежобезпечна. Аналогічну конструкцію мають спеціальні гранати «Сирень-2» та «Сирень-3» (відрізняються потужністю). Приводяться у дію так само, як і «Черемуха-6». Гранати цього типу також можна закидати за допомогою насадок та вибивного патрона із спеціального карабіна КС-23 на відстань до 700 м. Аналогічний за призначенням пристрій миттєвого розпилення сльозогінної речовини «Терен-6» вітчизняного виробництва, призначений для створення газової хмари нестерпної концентрації обсягом 80 м3. «Черемуха-7» – дистанційна газодимова граната. Відстрілюється прицільно на 150 м у приміщення з метою утворення у ньому нестерпної концентрації сльозогінної речовини. Калібр – 23 мм, маса – 38,5 г. Аналогічною є конструкція гранати «Сирень-1». Карабін спеціальний (КС-23) призначений для прицільного відстрілу боєприпасів спеціального призначення при проведенні спеціальних заходів. З відстані до 150 м граната «Черемуха-7» пробиває дві віконних шибки, з 40-50 м – дерев'яну перешкоду до 30 мм завтовшки або сталевий лист до 1 мм, максимальна дальність польоту гранати 700 м. Зараз на озброєння МВС України взята помпова рушниця 12-го калібру «Форт-500» вітчизняного виробництва. Ця рушниця вагою 3,5 кг з прицільною дальністю стрільби до 100 м. може комплектуватися прикладом або пістолетною рукояткою. До комплекту рушниці входять насадки для стрільби кулями, картеччю та дробом, а також для використання несмертельних боєприпасів, спеціальних набоїв і гранат з речовинами сльозогінної та подразнювальної дії. «Черемуха-10» – аерозольний балон вагою до 120 г, розпилюється з відстані не менш, як 0,4 м. Надійна робота гарантується при t від – 5°С до +50°С протягом одного року. Для забезпечення працездатності у зимову пору спецзасіб належить носити під одягом. Рішення про застосування приймається індивідуально. Аналогічне призначення та конструкцію має засіб «Терен-4» та «Терен-4М». Вага – до 73 г. «Черемуха-12» – газова граната підвищеної потужності призначена для ручного закидання на відстань до 30 м або за допомогою насадок та вибивного патрона із спеціального карабіна на відстань до 700 м, маса 935 г. Для приведення гранати в дію треба відкрутити ковпак та різко висмикнути кінець шнура запального пристрою. Узаконеним засобом захисту є газова зброя – пістолети, револьвери, а також аерозольні упаковки (балончики) зі сльозогінним газом. Аерозольні газові балони – доступна за ціною, надійна та найбільш ефективна у нас газова зброя (рис. 1.1). Багато експертів вважають, що за своїм впливом на організм людини вони значно ефективніше за існуючі газові пістолети та револьвери. Уражувальна речовина в патроні пістолета або револьвера знаходиться у вигляді порошку, і в момент пострілу під дією порохових газів, тиснення та температури перетворюється у газову хмару на дистанцію до трьох метрів. Речовина у балоні з будь-яким додатком знаходиться у рідкому стані та при попаданні на особу або на шляху починає активно випаровуватись та здійснює значно більший уражуючий вплив. Щодо ціни газові балончики також знаходяться у більш вигідному становищі.
Рис. 1.1. Види аерозольних газових балончиків
Пістолети. Назва цього виду зброї походить від чеського слова «пістал» – дудка, хоча поширена також думка, що своїм походженьням він зобов'язаний італійському «пістало», що позначає передню луку сідла, до якої колись кріпилась особиста зброя. Сучасні газові пістолети являють собою індивідуальну автоматичну зброю, до патронника якої набої подаються по черзі з коробкового магазину. Більшість газових пістолетів, що випускаються у теперішній час, є автоматичними – перезаряджання та підготовка до наступного пострілу здійснюються в них за рахунок енергії порохових газів, що утворюються після першого пострілу. Таким чином, роль стрільця під час стрільби з такого пістолета зводиться лише до прицілювання та послідовного натискання на спусковий гачок. Завдяки автоматичній роботі механізмів перезаряджання, взведенню ударно-спускового механізму при кожному пострілі та швидкій зміні магазина він має більшу скорострільність, ніж револьвер. Револьвери. Револьвер (від англ. слова «револьв» – обертатися) – це індивідуальна багатозарядна неавтоматична стрілецька зброя, основна ознака якої – наявність барабана з камерами (гніздами), що є водночас і ємностями для патронів, і патронником стволу револьвера. Поворот барабана (і подача чергового патрона з патронником) здійснюється самим стрільцем шляхом руху спускового гачка. Суттєвою особливістю револьверів є те, що після витрачання усіх патронів стріляні гільзи залишаються у барабані. Це викликає проблему їх вилучення, яка вирішується або почерговим вилученням гільз за допомогою шомпола, або іншого схожого предмета, або одночасним вилученням за допомогою «зірки», розташованої у барабані. У цьому випадку барабан відкидається з рамки до правої чи лівої сторони, стрілок натискає на головку стрижня, що проходить крізь вісь барабана, з'єднану зі стрижнем екстрактора у вигляді «зірки», і вилучає стріляні гільзи з барабана. Заряджання револьвера може здійснюватись або почергово, або водночас із використанням різних допоміжних приладів. Але у будь-якому випадку процес перезаряджання револьвера займає значно більше часу, ніж у пістолета. Газові пістолети і револьвери у цілому є зразками звичайної вогнепальної зброї з тією різницею, що вражають противника не кулею, а струмом сльозогінних газів. Загальною ознакою, яка відрізняє газові пістолети та револьвери від бойової зброї, є наявність у стволі розсіювача, який під час пострілу пропускає потік газу, але затримує кулю. Гранати, балончики та набої газових пістолетів і револьверів найчастіше споряджаються двома видами речовин: СS (ортохлорбензолмолонодінітріл), що поєднує сльозогінний ефект з задушливим, і СN (хлорацетофенон), що дає сльозогінний ефект, почервоніння, паління і свербіж шкіри і має характерний запах черемухи. Після приведення у дію виробу (гранат, балончиків, набоїв) відбувається наступне: сльозогінна речовина, що знаходиться у кристалічному стані всередині набою або гранати, переходить у газоподібний стан (сублімується) за рахунок тепла заряду, що згорає. Газоподібна активна речовина, що викидається з набою (гранати), приймає форму хмари, яка й чинить уражаючу дію. Згідно з міжнародними угодами, набої для газових пістолетів та револьверів мають кольорове маркування. Так, пиж набою, спорядженого речовиною СS, має жовте забарвлення, а спорядженого речовиною СN – блакитне, фіолетове або біле (залежно від концентрації). Шумові (стартові) набої мають пиж зеленого кольору. Про вміст газових балончиків, як правило, повідомляється звичайним текстом, нанесеним на їхню поверхню. Окрім вищезазначених, в аерозольних упаковках та механічних розпилювачах можуть бути використані олеорезін капсікум (ОС) та морфолід пеларгонової кислоти. Речовина ОС являє собою 5–6\%-ий розчин капсоїцину (найбільш дратівного компоненту деяких сортів червоного і зеленого перцю, одержаного екстракцією з натуральної сировини) у нейтральному маслі. Капсоїцин справляє сильний больовий вплив на очі, шкіру особи, органи дихання, а також викликає болісний кашель. Ефективність його практично не знижується при впливі на людей, які знаходяться у алкогольному та наркотичному стані. Крім того, капсоїцин відлякує собак. Морфолід пеларгонової кислоти (МПК) являє собою один з найбільш ефективних синтетичних аналогів капсоїцину, практично не поступаючись натуральному продукту. Ним споряджені газові балончики «Терен-1», «Терен-4, «Терен-4М» та газові набої «Терен-3» вітчизняного виробництва. У теперішній час основним виробником та постачальником газової зброї до країн СНД є Німеччина. Велика її частина має серйозний для нас недолік – погіршення параметрів при низьких температурах, аж до повної втрати дієздатності аерозольних упаковок. Тому треба віддавати перевагу газовим балонам українського або російського виробництва. З усього спектра пропонованої газової малогабаритної зброї, яка виробляється у Росії, зацікавлення викликають газові балони фірми «Техкрим»: «Кобра 250», «Кобра 500» – (СS), малогабаритний засіб самозахисту та захисту від собак «Скорпіон 5000» – (МПК). Найбільш цікаві засоби активного самозахисту підвищеної ефективності «Кобра 50І», «Кобра 502», «Кобра 801», «Кобра 802» – (СS). Два останніх засоби самозахисту містять максимально допустиму кількість речовини СS. Вони мають підвищену порівняно з існуючими моделями дальність дії – до чотирьох метрів за відсутності сильного зустрічного вітру – та більшу тривалість дії. Фірма «Техкрим» спеціально для правоохоронних органів розробила аерозольні розпилювачі «Сирень 10» та «Сирень 10М», що забезпечують більшу ефективність порівняно з існуючими засобами, які знаходяться на озброєнні МВС Росії. Дві цілком нові розробки «Техкрима» - аерозольні розпилювачі «Резеда 10» та «Резеда 10М» (перша призначена для державних воєнізованих організацій). Зараз є усі підстави вважати їх найбільш ефективними засобами даного класу. Особливість «Резеди» полягає в тому, що вона містить суміш двох сильнодіючих речовин: максимально допустиму концентрацію СS, що забезпечує стабільну роботу балону при мінусових температурах, та МПК. СS як сльозогінна речовина роздратовує та здійснює потужний болючий вплив на шкіру, а МПК як капсоїциноподібна речовина здійснює задушливий ефект. Поєднання цих двох різнорідних дій дає більшу результативність, ніж ефект від кожної окремо взятої речовини. Подібні комбіновані системи відомі та широко застосовуються закордоном винятково у поліцейських цілях. Їх ефективність вища за аерозольні розпилювачі, що до цього знаходились на озброєнні МВС Росії. Природно, продаж таких розпилювачів заборонено приватним особам, і навіть охоронні структури не мають права їх використовувати без спеціального дозволу. Робочий час балону «Резеда 10» не менш двадцяти, «Резеда 10М» – не менш дванадцяти секунд. Час дії вмісту аерозолів на людину до тридцяти хвилин. На ринки СНД поставляється широкий асортимент газових пістолетів та револьверів різних фірм Німеччини. Різноманітність моделей просто вражає: від револьвера, що міститься у пряжці паска, до револьверів у стилі «Вестерн», які копіюють оригінальні зразки бойової зброї часів громадянської війни у США. Окрім оригінальних розробок, важливе місце займає газова зброя на базі таких відомих моделей, як «Маузер», «Вальтер», «Браунінг» та інші. Основним виробником газової зброї на території Російської Федерації є підприємства військово-промислового комплексу, що випускають стрілецьку зброю для армії, а також мисливську зброю. До таких підприємств сьогодні можна віднести наступні: Тульський збройний завод, Іжевський механічний завод, В’ятсько-Полянський машинобудівний завод та виробниче об'єднання Кіровський завод «Маяк». На Тульському збройному заводі випускаються револьвери ТОЗ-101 «Барсук» та ТОЗ-105. Револьвер ТОЗ-101 має калібр 5,6 мм, місткість барабана – 6 набоїв, вистрілює газову хмару на 2–3 м. ТОЗ-105 – більш потужна зброя калібром 7,62 мм. Порівняно широкий асортимент газової зброї випускає державне підприємство «Іжевський механічний завод». Найбільш цікавою є серія газових пістолетів, яка розроблена на базі широко відомого армійського штатного пістолета Макарова (ПМ). Серія включає три варіанти: - 6П42 під газові набої калібру 7,62 мм; - 6П42-8 під газові набої калібру 8 мм (виробництва Німеччини); - 6П42-9 під газові набої калібру 9 мм. Такий підхід дозволяє легше адаптувати пістолет до умов вже складеного ринку боєприпасів для газової зброї та широко використовувати при виробництві пістолета наявне устаткування і оснащення. Автоматика пістолета працює на принципі віддачі вільного затвору. Як і бойовий, газовий пістолет Макарова обладнаний запобіжним механізмом. Також автоматичним є і газовий пістолет моделі 6П36-8 цього ж підприємства. Він призначений для активного самозахисту з застосуванням газових набоїв калібру 8 мм виробництва Німеччини. Іжевський механічний завод випускає й газові револьвери РГ-22. Маса цього револьверу усього 385 г, невеликі габаритні розміри дозволяють носити його як у дамській сумці, так і у кишені піджака. Калібр револьвера 5,6 мм забезпечує надійне ураження на відстані до 3 м. Кіровський завод «Маяк» (м. Кіров) випускає принципово новий пірорідинний засіб захисту під назвою «Удар», набої якого споряджені активною речовиною СS, кількість набоїв у магазині – 6. Він віднесений за своїм класом до аерозольних приладів і для його придбання, згідно з законом РФ «Про зброю», не вимагається ні ліцензії, ні дозволу МВС. Як вважають фахівці, він набагато кращий за газовий пістолет: по-перше, стріляє спрямованим струмом рідини на 5–6, а не на 1,5–3 м, як газовий пістолет, виводить зі строю «об'єкт» на 15 хв і важить усього 250 г; по-друге, не залишає на своїх частинах після стріляння залишків сльозогінної речовини; по-третє, схожий на звичайний портсигар, що не провокує «об'єкт» на застосування своєї бойової зброї. Вітчизняні виробники також опанували виробництво газової та багатофункціональної зброї. Це, наприклад, дванадцятизарядний пістолет «Форт-12Г», який призначений для відстрілу 9-мм газових набоїв, напівавтоматичний шестизарядний пістолет моделі AE-790G – багатофункціональний 9-мм калібру, призначений для стрільби холостими, газовими набоями, гумовими кулями та сигнальними ракетами, пістолет «Форт-12Р» – дванадцятизарядний, для стрільби газовими набоями, гумовими кулями чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (рис. 1.2). Крім цього можна назвати зброю для стрільби гумовими кулями – пістолет «Перемога» (аналог ПМ) та револьвер «Галченя» (аналог револьвера «SMIT & WESSON»).
Рис. 1.2. Пістолет (модель «Форт – 12Р»)
Останніми роками в правоохоронних відомствах України знаходять застосування пістолети і револьвери‚ призначені для відстрілу патронів із гумовими кулями. Цьому передувала велика робота по розробці боєприпасів і зброї‚ а також проведення медико-біологічних випробувань в організаціях МОЗ України. На сьогоднішній день в Україні розроблено 12 моделей цього виду спецзасобів‚ 8 з яких пройшли повний комплекс випробувань в ГІВЦ «Спецтехніка» МВС України і рекомендовані для застосування в органах внутрішніх справ: • пістолет «Форт-12Р» – КП НВО «Форт»‚ м. Вінниця; • пістолети «АЄ 790G» і «АЄ 790G1» – СП «Шмайссер»‚ м. Вишневий; • пістолет «Перемога» – фірма «Альбіон»‚ м. Київ; • пістолет «Гарант С27» – фірма «Укртехсервис»‚ м. Вишневий; • револьвер «Галченя» – фірма «Альбион»‚ м. Київ; • револьвер «Сафарі 820G» – концерн «Сафарі»‚ м. Харків; • револьвер «Корнет-С – МЧП «Вьюга»‚ м. Полтава» (див. рис. 1.4); • револьвер «Ринг» – завод «Знамя»‚ м. Полтава. Револьвер «Корнет-С» розроблений МЧП «В’юга» під патрони моделі «Оса» і «АЛ-9Р» власного виробництва. Решта моделей розроблена відповідно під пістолетний і револьверний патрони «Терен-3П і «Терен-3Р» виробництва» ПП «Еколог» (м. Київ). Мінімально дозволена МОЗ України дистанція застосування зброї під патрони моделі «Терен-3П»‚ «Терен-3Р» і «Оса» складає 3‚5 м‚ а під патрон моделі «АЛ-9Р» – 6 м (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Пістолетні та револьверні патрони з гумовими (пластизолевими) кулями
Рис. 1.4. Револьвер «Корнет-С»
Перелічені спецзасоби покликані більшою мірою забезпечити особисту безпеку працівників правоохоронних органів‚ коли при них‚ відповідно до діючих інструкцій‚ не може знаходитися табельна зброя. Разом із тим, слід відзначити, що незважаючи на розвиток ринку газової зброї, досі мало інформації про її ефективність, а також про правильне її використання. Заходи безпеки При використанні засобів активної оборони сльозогінної, дратівної дії та метальних снарядів несмертельної дії забороняється: - застосовувати спецзасоби без спеціальної підготовки; - застосовувати спецзасоби зі строком дії, що минув; - застосовувати спецзасоби на відстані ближче, ніж вказано у технічних характеристиках (наприклад, аерозольні балони – не ближче 0,4 м, газові пістолети – 1,0 м, пістолети під набої, які споряджені гумовими кулями – не ближче 3,5 м); - застосовувати спецзасоби, що мають ушкодження цілісності корпусу (тріщини, прим'ятості і т. ін.); - зберігати спецзасоби поблизу джерел вогню та електронагрівальних пристроїв; - розбирати спецзасоби; - спричиняти механічний вплив на спецзасоби; - задовольняти вимогам галузевих стандартів ДСТУ 78-41-001-97, ДСТУ 78-41-003-97, ДСТУ 78-41-009-2000. При попаданні препарату, яким споряджено спецзасіб: на тіло – необхідно протерти шкіру спиртом чи спиртовим розчином або змити його водою з застосуванням миючих засобів; в очі – промити їх великою кількістю води або 2\% розчином питної соди чи борної кислоти (СN), а у разі сильного болю закапати сумішшю 3-4\% розчину новокаїну та 1\% розчину атропіну у співвідношенні 1:1 (СS); в органи дихання – затримати дихання, вийти з хмари, зробити глибокий видих і подихати свіжим повітрям. Гумові кийки спеціальні призначені для відбиття нападу правопорушників або припинення непокори. На озброєнні ОВС знаходяться: ПР-73, ПР-73М – для підрозділів зовнішньої служби міліції; ПР-89, ПРС-92 – для підрозділів транспортних органів; ПР-90 – для підрозділів спецпризначення. ПР-73 має розміри: діаметр 32 мм, довжина 65 см; вага 730 г. Забороняється нанесення ударів по голові, шиї, ключицях, животі, статевих органах. На озброєнні у правоохоронців багатьох країн світу перебуває поліцейський кийок PR-24 (аналог ПР-90) з бічною ручкою. У першу чергу він використовується як засіб захисту і для надійного утримання правопорушників. Кийок з бічною ручкою дозволяє утримувати злочинця на відстані, достатній, щоб не отримати ножового поранення, вибити з рук нападника будь-яку зброю, допомагає затримати правопорушника і при необхідності швидко надіти на нього наручники. Причому PR-24 сконструйовано так, що його практично неможливо відняти у поліцейського (звичайно, при добрій виучці). За деякими даними, цей виріб має потенціал потужності, що у дев’ять разів перевищує потенціал звичайного гумового кийка, і тільки у Сполучених Штатах Америки використовується вже понад 25 років. Наручники БР та БР-С. Використовуються з метою обмеження фізичного опору. Маса 0,4 – 0,5 кг Застосування наручників потребує періодичної (не менш як 1 раз на 2 години у літній період, та через півгодини – у зимовий) перевірки стану фіксації замків. Також є наручники пластмасові разового використовування. Електрошокові пристрої У світі електрошокові пристрої або електрошокери відомі давно. Вони використовуються у тваринництві для оглушування худоби та як «електрохлисти» на пасовищах. Багато років тому їх було взято на озброєння до арсеналу поліції. Замість терміна «електрошокер» за кордоном вживається інший: «stun gun» – дослівно «оглушувальна зброя». Біофізична дія електрошокового пристрою (ЕШП) пов'язана не лише із болем від ураження струмом (рис. 1.5). Енергія, накопичена у приладі, при контакті дуги зі шкірою перетворюється у перемінну електричну напругу зі спеціально розрахованою частотою, що змушує м'язи у зоні контакту скорочуватися надзвичайно швидко. Ця ненормальна надактивність м'язів призводить до миттєвого розкладання цукру м'язів, що їх живить. Іншими словами, м'язи у зоні контакту на якийсь час втрачають дієздатність. Паралельно струмом блокується діяльність нервових волокон, по яких мозок керує цими м'язами. Результатом стає місцевий параліч, який залежно від різних обставин минає швидше або повільніше. Як зброя самозахисту для громадян, ЕШП дозволені далеко не скрізь. Заборона міститься, наприклад, у законах про зброю Великобританії, Німеччини, Угорщини, Нової Зеландії, Канади, а з колишніх республік СРСР – у «Законі про контроль за зброєю та боєприпасами» Литовської Республіки (1996 р.) та «Законі про зброю» Естонської Республіки (1995 р.). У Молдові та у Південній Кореї таких обмежень немає. На більшій частині території США ЕШП легальні, але у деяких штатах вони цілком заборонені, а у декількох регіонах встановлені обмеження на їхнє носіння й застосування. В Україні електрошокові пристрої узяті на озброєння ОВС з 1995 р. (Постанова КМ України № 302 від 21.05.95 р.).
Рис. 1.5. Електрошоковий пристрій (модель ІР - 4) Основний параметр, що характеризує властивості електрошокового пристрою – це, звичайно, напруга на електродах. У Росії, згідно з прийнятим у 1996 р. ДЕСТ, встановлено три групи ЕШП: 1-а – з напругою холостого ходу від 50 до 60 кіловольт, 2-а – з напругою від 35 до 50 кіловольт, 3-я – з напругою менш 35 кіловольт. Електрошокери третьої групи – це скоріше засіб психологічного впливу, ніж реальна зброя. Більшість ЕШП, що випускаються у Росії, відносяться до другої групи. Зарубіжні виробники електрошокових пристроїв повідомляють, що напруга їх становить 200–250 кВ. Електрошокові пристрої випускаються у двох базових конфігураціях: прямі та Г-подібні. Не існує жодних наукових доказів, яка форма краще. Одні віддають перевагу Г-подібним, бо їм здається, що таким пристроєм легше доторкнутись до супротивника. Інші обирають прямі, які дають максимальну свободу рухів. Останнім часом з'явилися нові моделі електрошокових пристроїв – у вигляді рукавички, яка одягається на кисть руки чи «дипломата» із шокером, який вмикається на великій відстані та поражає злодія, що вкрав «дипломат». Окремою групою стоять електрошокові пристрої «Ейр Тейзер», які відстрілюють електроди на відстань 3–4 м. (рис. 1.6). Поліція деяких штатів США користується такими моделями з 1970 р., хоча рядовим громадянам вони стали доступні у 1995 р. Напруга у шокер подається по тонких проводах. Створюваний «Тейзером» сигнал щодо даних фірми здатний «пробити» одяг товщиною до 5 см. Водночас із викиданням електродів «Тейзер» викидає спеціальні ідентифікаційні помітки, що при необхідності можуть допомогти представникам сил правопорядку виявити власника приладу. Постріл з «Тейзера» виконується один раз, після чого його слід або перезаряджати, або використовувати як звичайний контактний електрошокер. Заявлена напруга «Тейзера» складає 50 кіловольт.
Рис. 1.6. Одна з моделей тейзерів У Росії діють затверджені у червні 1998 р. «Тимчасові норми впливу на людину зброї самозахисту – електрошокових пристроїв та іскрових розрядників». Вони передбачають наступний гранично допустимий рівень змін у організмі при разовому впливі: - судомне скорочення м'язів без втрати свідомості; - порушення локомоторної реакції та зміну емоційної реакції у течію не більше 30 хв; - зміну частоти серцевих скорочень без порушення ритму у течію не більш 15 хв; - зміну частоти дихання у течію не більш 30 хв; - помірно виражене ушкодження шкіряних покровів у місці контакту електродів. Характер впливу ЕШП на людину описаний у пункті 3.1.3. того ж ДЕСТу: «Застосування ЕШП повинно забезпечувати при контакті з об'єктом впливу миттєве виведення останнього з ладу на період від 1 до 20–30 хв (нерухомість із позбавленням свідомих активних дій) після вимикання ЕШП. Згідно з постановою Ради Міністрів України № 49-1991 р. та ст.ст. 12 і 14 Закону України «Про міліцію», рішення про застосування спеціальних засобів, а також їх вид, час початку та інтенсивність визначає керівник, що відповідає за стан громадського порядку в даній місцевості, або керівник конкретної операції з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушників. Начальники органів та керівники операцій письмово доповідають вищестоящому керівництву про застосування спеціальних засобів, а також інформують органи прокуратури. Про застосування спеціальних засобів (балончиків, кийків, електрошокових пристроїв) працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника.
1.4. Засоби індивідуального захисту Засоби індивідуального захисту призначені для захисту життєво важливих органів людини від можливих поранень холодною та вогнепальною зброєю. До них належать: - шоломи; - бронежилети; - протиударні та броньові щити. Шоломи – головний убір, який призначений для періодичного використання з метою захисту голови від ушкоджень. Згідно з галузевим стандартом ГСТУ 78-004-97 захисні структури шоломів за стійкістю до впливу засобу ураження (пістолети) підрозділяються на три класи – 1, 1-А, 2. При виготовленні спеціальних шоломів 1 класу захисту використовуються титанові сплави або високо тривкі сталі. Їх вага – близько 2,4кг. У шоломах 2 класу захисту використовується сталевий сферичний елемент з амортизуючою системою і системою кріплення шолома на голові та прозорим кулестійким забралом. Вага такого шолома – близько 3,5кг. Перспективним є також використання в шоломах захисних елементів із балістичних тканин КЕВЛАР або ТВАРОН. В ОВС найбільш широко застосовуються: сталевий армійський шолом призначений для захисту від ударів палицями, камінням та осколків. Площа захисту 10 дм2, маса 1,4кг; каска захисна пластмасова із забралом та амортизуючим пристроєм КП-80 захищає від ударів палицями, камінням і т. ін. Площа захисту 12 дм2, маса 1 кг; протиударний захисний шолом «Маска-2» призначений для використання працівниками ОВС з метою припинення протиправних дій громадян. Забезпечує захист голови від ударів палицями, камінням та іншими предметами. Площа захисту 13 дм2, маса до 1,5кг; спеціальний титановий шолом «Сфера» і СТШ-81 (4 титанові пластини у чохлі) призначений для захисту від куль ПМ, ТТ з відстані 25 м (1-й клас захисту), від свинцевих куль АКМ з відстані 400 м. Площа захисту 10 дм2, маса до 2,5 кг. Час безперервного носіння до 4 годин; кулестійкий шолом із забралом, що знімається, «Маска-І», призначений для використання працівниками ОВС при проведенні заходів по затриманню озброєних злочинців. Забезпечує захист голови від куль пістолетів усіх типів (2-й клас захисту). Площа захисту 18 дм2, маса 4,5 кг. У теперішній час розробкою та випуском засобів індивідуального бронезахисту в нашій країні та країнах СНД займається безліч державних і комерційних підприємств як професійних, так і не зовсім. Головне місце на ринку займають бронежилети (БЖ) – засоби захисту корпусу. Засоби захисту голови зустрічаються значно рідше. З одного боку, це можна пояснити особливостями ринку: бронежилети використовуються у різних сферах – «військовій», «поліцейській», «громадській». Захисний шолом – засіб більш специфічний. З іншого боку, захист голови від вогнепальної зброї являє собою складне завдання, а сама голова у порівнянні з корпусом являє собою значно меншу та більш рухому мішень. Але влучення у корпус може завдати поранення різної тяжкості – від смертельного до легкого. При влученні ж у голову майже гарантовані смерть, тяжке поранення або контузія, інакше кажучи, надійне виведення зі строю. Це стає очевидним у ближньому бою, коли ураження в голову вже не становить особливих труднощів. Не випадково шолом чи оголів'я ще у давнину входили до спорядження бійців, які билися з супротивником врукопашну. Вогнепальна зброя зовсім не закінчила кар'єри шоломів. Якщо обладунки вже до XVIII ст. вийшов із вживання, то шоломи (каски) збереглися, зрозуміло, як засіб захисту від холодної зброї. При цьому вони усе більш полегшувалися і, як у кавалерії, так і у піхоті захищали від шабельних ударів. Підвищений інтерес до індивідуального захисту породила перша світова війна. Протикульні шоломи, проте, не вдалися тоді нікому. У використання увійшли сталеві каски для захисту голови від дрібних осколків. Каски ці стали розвитком «протишрапнельних» шоломів, що з'явилися ще на початку війни. У цьому напрямку і розвивалися шоломи протягом десятиріч. Безперервне зростання частки осколкових боєприпасів у засобах ураження живої сили сприяли такому розвитку. Сучасний сталевий армійський шолом пробивається кулею проміжного набою з 800-900 м, а гвинтівкового – з 1700 м. Тому захист від легких осколків і досі залишається головною вимогою до «військових» шоломів. Застосування «армійських» шоломів у поліції, міліції чи внутрішніх військах малоефективне. Тому постійно ведеться розробка нових засобів захисту голови. Шолом «Маска-2», розроблений НДІ СТ Росії, захищає від ударів палками, металевими прутами, каміннями, має змінний демпфуючий прошарок (підшоломник), підйомне забрало, широкий ремінь, що регулюється, з опорою для підборіддя. Вже звичним засобом індивідуального бронезахисту став спеціальний титановий шолом СТШ-81 «Сфера» (НДІ СТ). Титанові елементи «Сфери» являють собою вмонтовані у тканеву основу вигнуті пластини. Перекриваючі одна одну пластини взаємно рухомі, що дозволяє «Сфері» щільно прилягати до голови. Взагалі правоохоронним органам необхідні засоби цього класу, оскільки зброя під набої пістолета ТТ, від яких СТШ-81 захищає, складає, за деякими даними, до половини «стволів», що «гуляють» по країнах СНД. Оперативними підрозділами і внутрішніми військами МВС широко застосовується шолом «Маска-1» (розроблений НДІ СТ, Росія). Він виготовлений на основі сталевого цільнотягнутого куполу і забезпечує захист за рівнем 2-го класу від куль пістолетних набоїв аж до калібру 7,62, оснащений товстим демпфуючим прошарком та швидкозйомним кріпленням. Титановий шолом НДІ сталі (Росія) з відкидним забралом має три варіанти з різними класами захисту. Перший важить 1,4 кг і «тримає» кулю пістолета ПМ з енергією 297 Дж (1-й клас), другий – товщий на 0,5 мм, важить 2,1 кг і захищає від кулі пістолета ТТ з енергією 534 Дж (2-й клас). Третій варіант має додаткові сталеві або керамічні пластини і при вазі 2,5 кг не пробивається звичайними кулями. Захист голови від кулі проміжного, а тим більш гвинтівкового набою, – складний. Та справа не тільки у струсі мозку. Вкрай уразливим місцем є шия. Шолом, зупинивши кулю, отримує більшу частину її імпульсу. Причому відбувається це у долі секунди, і сила удару, що передається голові, виявляється настільки великою, що може не витримати шийний хребець. Те ж саме відбувається й при влученні кулі з рушниці 12 або 16 калібру. Амортизуючої дії прошарку та кріплення виявляється вже недостатньо. Можна було б послабити удар, «розтягнувши» його в часі та поступово поглинаючи енергію кулі. Однак достатньо поглянути на сучасні куле уловлювачі, щоб зрозуміти – розміри такого шолому будуть цілком неприйнятні. У будь-якому випадку питання захисту голови вимагає збалансованого підходу і врахування усіх особливостей дій працівників ОВС при забезпеченні правопорядку. У багатьох випадках залишити голову бійця відкритою – означає просто підставити її під кулю. Крім того, загальновизнана психологічна роль засобів бронезахисту – боєць, що відчуває свою захищеність, діє рішуче та спокійніше, що вже само по собі знижує втрати. Бронежилети призначені для захисту тулуба від ударів, вогнепальної та холодної зброї. Щодо захисних якостей, то засоби індивідуального захисту у світі характеризуються неоднозначно. В Україні основним нормативно-правовим актом, що встановлює вимоги до бронезахисту в системі МВС є наказ МВС №30 від 16.01.97 р. «Про затвердження Інструкції по категоруванню засобів індивідуального бронезахисту в органах та підрозділах внутрішніх справ, внутрішніх військах і вищих навчальних закладах системи МВС України». Зараз бронежилети використовуються досить широко. Їхні прототипи з'явилися в армії ще у роки Великої Вітчизняної війни. За даними довідника «Зброя піхоти», у 1942 р. на постачання надійшов сталевий нагрудник СН-42. Нагрудник захищав тіло військовослужбовця і складався з верхньої та нижньої сталевих пластин, з'єднаних між собою ременями, а також м'якої підкладки та ременів кріплення на тулубі. Застосування нагрудника передбачалося для захисту грудей і живота, а також використовувався як щиток з амбразурою при переповзанні і як щит для захисту голови та боків. СН-42 робили зі сталі товщиною 2 мм, вага складала 3,5 кг. Куля німецького пістолета-кулемета МР-40 калібру 9 мм зі сталевим осердям з відстані 125–150 м його не пробивала. Після війни, у 1946 р. нагрудник був модернізований і зареєстрований під індексом СН-46. Товщина броні зросла до 2,8 мм, маса – до 5 кг. Гнучкість підвищилася за рахунок розподілу його на три частини. СН–46 надійно захищав від куль калібру 9 мм пістолетів та куль ППШ калібру 7,62 мм з відстані 25 м. Перший, у сучасному розумінні, бронежилет під індексом 6Б1 надійшов на озброєння армії у 1957 р. Основною захисною конструкцією стали бронепластини завтовшки 4–6,2 мм із алюмінієвого сплаву АМГ–7Ц. Вони містилися у спеціальних кишенях амортизуючої ватної прокладки – демпфері. З великої кількості типів та моделей бронежилетів для ОВС найбільш цікаві протикульні та ті, які захищають від холодної зброї. Класифікація засобів індивідуального бронезахисту (див. табл. 1.2) розроблена Державним інженерно-упроваджувальним центром «Спецтехніка» МВС України з урахуванням засобів ураження, що з найбільшою ймовірністю можуть бути використані проти працівників органів внутрішніх справ під час виконання ними службових обов'язків. Класи захисту 1 та 1А у бронежилетах забезпечуються гнучкими захисними елементами з арамідних тканин Кеvlаг, Тwаrоп, тканини ТСВМ, матеріалів Dуneemа і Spectra. Жорсткі оболонки шоломів цього рівня захисту виготовляють з арамідних тканин, матеріалів Dyneema, Spectra з використанням полімерного з'єднувача. У бронежилетах 2 класу захисту найширше застосовують бронеелементи зі сталі високої міцності разом з демпферними елементами зі спіненої пластмаси. Використовують також металеві (сталеві, з алюмінієвих або титанових сплавів) чи композиційні (пресовані з матеріалу Dyneema) бронеелементи спільно із захисним елементом 1 або 1А класу. Досить гнучкі та легкі і можуть застосовуватися для прихованого носіння бронежилети, захисні елементи яких виготовлені лише з арамідних тканин. Але широкому використанню заважає їх вкрай висока вартість: захисні елементи мають до 60 шарів арамідної тканини (для порівняння: у бронежилеті 1 класу їх до 16). Таблиця1. 2 Класифікація засобів індивідуального бронезахисту | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
